Порожня могила

— Та ні! Не ласку! Ви дуже ризикуєте! Ви, напевно, вже чули про ту невеличку «пригоду з паном Банчерчем! Траплялися й інші такі випадки. І я не хочу, щоб те саме трапилося з вами! Не знаю, що ви там робите, та благаю вас: припиніть! Це все!

— Ми не робимо нічого протизаконного, інспекторе, — відказав Локвуд. — Платимо податки. Дотримуємось запобіжних заходів. Після наших розслідувань більшість наших замовників залишаються живими,—він усміхнувся ще ширше. — Візьміть хоча б учорашню ніч у театрі! Ми чудово попрацювали!

— Банчерч теж чудово працював, — похмуро кивнув інспектор.

— Не так уже й чудово, — втрутився Джордж. — Працював він, щиро кажучи, поганенько. Хіба ви не згодні?

— Я не про те кажу! — гаркнув зненацька Барнс і так грюкнув кулаком об стіл, що його чашка аж підскочила, розхлюпавши міцний чай по скатертині. — Не про те! Він став їм упоперек дороги, й вони вбили його!

Ми принишкли. Барнс теж замовк і тяжко відсапував. Навіть незворушного Джорджа ці слова просто-таки приголомшили.

— Ви розлили чай, інспекторе, — Локвуд подав йому носовичок.

— Дякую, — витираючи калюжку, Барнс продовжив вже спокійніше: — Ви знаєте, що віднедавна мої повноваження в ДЕПРІК суттєво скоротились. За останні два роки Пене-лопа Фіттес порозставляла в нашому департаменті своїх людей, і вони перебирають на себе всі справи. Звичайно, в нас ще залишились нормальні співробітники, їх досить багато, проте їх позбавили майже всіх прав. Я, скажімо, тепер ставлю на документи печатки, підшиваю їх до тек, віддаю дрібні накази, виїжджаю на місця пригод — і так щодня. Я вже не маю змоги впливати на щось самостійно, проте я досі при здоровому глузді. Усе, що відбувається, я бачу так само виразно, як і те, що ви мені зараз брешете. Це помітно з ваших очей. І з отієї бундючної жаб’ячої пози, в якій сидить, тішачись із самого себе, Кабінс. Так, мені все це видно! А якщо видно мені, то іншим і поготів.

Він скінчив витирати стіл і повернув носовичок Локвудові.

— Пане Барнсе... — обережно заговорив Локвуд. — Усе, що ми робимо, це... так би мовити... невеличкі дослідження. Ми можемо розповісти вам про них. І будемо вельми вдячні, якщо ви допоможете нам...

— Я нічого не хочу про це чути, — перервав його інспектор, дивлячись на нас із-під насуплених кошлатих брів.

— Це серйозно. Слово честі, це дуже серйозно.

— Я нічого не хочу знати. Пане Локвуде, ви вже багато років дивуєте людей. Я, правду кажучи, вважав, що всі ви досить швидко загинете від дотиків привидів, однак ваша агенція живе й процвітає, — Барнс узявся товстими пальцями за ручку своєї чашки, обережно повернув її на тарілочці й додав: — Здивуйте мене ще раз. Заховайтесь. Нехай вони забудуть про вас.

Ми ще трохи посиділи мовчки за столом у цій тісній запорошеній кімнаті.

— Нехай вони забудуть про вас, — повторив Барнс. — Хоча, можливо, вже запізно.

12

Навряд чи це Барнсове попередження справило хоч якесь враження на Джорджа. Наступного ранку, коли я сходила вниз із свого горища, двері його спальні були відчинені. Заходити туди я не стала — насамперед із гігієнічних міркувань, — одначе навіть зі сходів побачила розібрану, зібгану постіль і купу папірців на підлозі.

У кухні, на «скатертині мислення» було надряпано свіжий запис:

«Мушу дещо перевірити. Під обід повернуся.

Будьте вдома!!!»

Проте насправді Джордж повернувся ще задовго до обіду. Ми з Локвудом та Голлі були внизу, в конторі, коли почули з кухні гуркіт і помчали залізними сходами нагору. Джордж стояв біля стола. Чим він тут гуркотів, було зрозуміло: він перекинув вазу з фруктами, громадячи на її місце здоровенний стос паперів. Затиснувши в зубах ручку, він гарячково переглядав ці папери й сортував їх.

— Агов! Ти готовий поговорити? — втрутився Локвуд.

— Поки ще ні! — нетерпляче махнув рукою Джордж. — Іще треба розібратися з кількома паперами. Дайте мені ще годину!

— Хочеш... е-е... бутерброд? — запитала Голлі.

— Ні! Нема часу! — Джордж буравив очима фотокопію якоїсь давньої газетної статті. Переглянув її, насупився й поклав убік. — Послухай-но, Локвуде...

— Що?

— Можеш покликати Кіпса? Він теж повинен бути тут. Через годину.

— Гаразд. Не будемо тобі заважати.