Порожня могила

— Бачите? — мовив Джордж, відсьорбнувши чаю. — Навіть тоді, на початку своєї кар’єри, Маріса цікавилась, як можна керувати життям і смертю. І врешті-решт, гадаю, вона досягла цієї мети.

— А, як на мене, це все бридня, — буркнув Кіпс. — Ач, «перетворювальна сила ектоплазми»! Нічогісінько не розумію!

— У друкованих працях Маріси про це не йдеться ані словом, — промовив, насупившись, Локвуд. — Як я пам’ятаю, там ніде не сказано про якусь «безсмертну сутність».

— Авжеж, ні, — підтвердив Джордж. — Жодного слова. Тому я й заходився так завзято шукати сліди цієї втраченої монографії Маріси. Ці пошуки забрали в мене кілька місяців, та сьогодні мені нарешті пощастило, — він переможно поглянув на нас. — Цього ранку в одній важкодоступній бібліотеці я знайшов посилання на працю невідомого автора під назвою «Таємні вчення». Хоч зовні вона ніяк не пов’язана з ім’ям Маріси, проте її було надруковано в Кенті приблизно тоді ж, коли в газеті з’явилась оця стаття. Збереглись тільки три примірники цього видання. Перший — у Чорній бібліотеці Будинку Фіттес. Другий — придбаний кимось із членів Товариства Орфея для їхньої закритої бібліотеки. І третій — у Музеї спіритизму в Грінвічі. Перші два примірники роздобути неможливо, а ось третій... Я сподіваюсь, що вже сьогодні надвечір вирушу до Грінвіча. Якщо я знайду там цю книжку, то це допоможе нам розгадати загадку, — Джордж зручніше вмостився на стільці. — Чи принаймні спробувати.

Після цих Джорджевих слів ми всі загомоніли. Байдужим залишився хіба що череп у склянці, він позіхнув і надув щоки, передражнюючи Джорджа. Ми взялися до печива.

— Чудово, — мовив Локвуд, дістаючи свіжий пакуночок із коржиками. — Якщо ми матимемо повне уявлення про задуми Маріси та їхнє здійснення, то можна буде звернутися до Барнса або до журналістів і оприлюднити наше відкриття. Тільки нам потрібні надійні докази.

Джордж кивнув:

— А ще нам треба пов’язати справу Маріси з Проблемою в цілому. Сподіваюсь, що цей горішок ми теж розкусимо, — він засміявся. — Тільки уявіть: розслідування протизаконних дій, що тривають уже понад п’ятдесят років!

— Дайте-но мені подушку, — попросив Кіпс. — Бачу, що це у вас надовго. Просто несила терпіти.

Джордж поправив окуляри на носі:

— Гаразд, Кіпсе. Тоді казатиму стисло. Ось якого висновку я дійшов: я вважаю, що саме Маріса Фіттес і Том Ротвел винні в появі Проблеми. Це все. Кінець. Крапка.

Він зібрав свої папери й постукав ними об стіл, щоб вирівняти стос.

— Не ображайся, Джордже, — всміхнувся Локвуд. — Я певен, що Кіпс не хотів покепкувати з твоєї роботи. Правда, Кіпсе?

— Правда. Це я випадково бовкнув.

— Ось бачиш? От і чудово. А тепер, Джордже, візьми ще малинового коржика і розповідай далі.

— Дякую, — мовив Джордж. — Отже, нам відомо, що Фіттес і Ротвел за юних літ розпочали свої психологічні дослідження в Кенті. Я переглянув усі тогочасні тамтешні газети. Вперше про ці дослідження згадано шістдесят років тому. Тоді Фіттес і Ротвела ніхто не сприймав усерйоз. А через якихось кілька років усе змінилось.

— Зрозуміло, через Проблему, — зауважила Голлі. — Саме тоді вона й почала поширюватись.

— Саме так, — кивнув Джордж. — Однак тут є певна суттєва подробиця. Маріса пише в своїх «Спогадах», що Проблема виникла несподівано, в березні, й вони з Томом були єдині, хто заходився з нею боротись. Поволі вони вдосконалювали методи цієї боротьби. Сіль, залізо, рапіри... на цій основі згодом виникли всі психологічні агенції.

— А ще їхні найславетніші справи, — нагадала я. — Мадлейнська Примара, Гайґейтський Жах...

— Отож-бо. Саме з цього й почалися всі міфи про Фіттес, — посунувся на стільці Джордж. — Щоправда, є й інші способи дослідження, і я скористався ними. Я склав малу місць, де працювали Маріса з Томом. Ця мала чітко показує, що всі ці славнозвісні «пошесті» — масові появи привидів — ніби прямували за пересуваннями Маріси й Тома. Якщо ці двоє проводили дослідження в якомусь районі, то невдовзі після того тут з’являлись нові духи. Саме так, а не навпаки. Це не може бути простим збігом.

— То ти вважаєш, що вони своїми діями збурювали духів?— запитала Голлі.

— Умгу, — кивнув Джордж. — А що, як нам відомо, насправді збурює духів і спонукає їх до дій?

Я поглянула на Локвуда. Він понуро сидів мовчки.

— Відвідини Іншого Світу, — тихо промовила я. — То ти вважаєш, Джордже, що Маріса й Том робили такі подорожі вже тоді? І це тривало багато років?

— Так, хоча Маріса знайшла легший спосіб таких подорожей, ніж Том. Пізніше я поясню це вам, — Джордж постукав пальцем по одній із тек на столі. — Як щойно сказала Люсі, кожному відомо про ті славетні справи, які розслідували Маріса з Томом. Чотири чи п’ять років вони працювали єдиною командою. А далі — несподівано й зовсім не по-дружньому — розділились. Офіційного пояснення цього розколу досі немає. Майже відразу після того Маріса заснувала власну агенцію, а ще через два місяці так само вчинив Том Ротвел. Відтоді вони стали непримиренними суперниками.

— Тепер уже ні, — зазначив Локвуд, — бо зараз Пенелопа керує обома агенціями.