Порожня могила

— Я дуже радий, що наш приятель сьогодні такий... говіркий. Я саме хотів у нього дещо спитати. Черепе, ти розповідав нам про свою розмову з Марісою багато років тому...

Привид знову вирячив очі:

— Так, так, якось ми з нею балакали... Я вже стільки разів вам про це казав!

— Так, він справді говорив з нею, — переказала я найголовніше.

Локвуд кивнув:

— А тепер я хочу дещо уточнити. Ви обоє при цьому говорили? Це була бесіда на рівних?

— Твоя правда, друзяко. Така сама, як оце зараз, тільки цікавіша.

— Так, це була бесіда на рівних, — переказала я.

— Чому ж тоді Маріса не залишила тебе в себе? — питав далі Локвуд.

— Що?! — перелякано здригнулось обличчя в склянці.

— Він питає: «Що?» — повідомила я.

— Як саме він питає? Так, ніби не розчув? Чи не зрозумів?

— Ні, радше приголомшено. Ти стривожив його, Локвуде.

— Ніхто мене не тривожив!

Я кивнула:

— Він роздратований. Дуже.

— Зовсім я не роздратований! — заперечив привид. — Анітрішечки! Просто я не розумію, навіщо це вам!

Я переказала його слова.

— Гаразд, — мовив Локвуд. — Коли я читав «Спогади» Маріси Фіттес, то звернув увагу, якого значення вона надає розмовам з привидами Третього Типу. І вона постійно наголошує, що такі привиди надзвичайно рідкісні й цінні, — він усміхнувся черепові. — Тому я хочу спитати в тебе, черепе: як сталося, що ти через п’ятдесят років після тієї розмови опинився в склянці, запротореній до темного підвалу?

— Це анітрохи не дивно, — щиро відповіла я. — Якби ти знав, скільки разів мені кортіло теж запхати кудись цю склянку!

— Ні, послухай мене. Маріса знає ціну цьому привиду. Він може розповісти їй чимало секретів з Іншого Світу. А натомість вона викидає його. Чому?

— Черепе!..

— Звідки мені знати? — судячи з яскраво-зеленого світла в очах, привид неабияк розсердився. Щоправда, вже невдовзі він заспокоївся й тихо додав: — І гадки не маю, чому вона так зробила. Скажу лиш одне: її не дуже й здивувало, що я можу розмовляти з нею. А от манера моєї балачки її справді приголомшила. Нівроку соковита... Надто, коли я відверто сказав, куди їй слід забиратись. А те, що я вмію розмовляти? Ні, це Марісу зовсім не вразило...

Я все це переказала, як змогла. Локвуд знову кивнув:

— Черепе! Ти пам’ятаєш слова Маріси, які нещодавно прочитав нам Джордж? «Мерці зберігають мудрість предків і таємниці минулого». Якщо вона не розмовляла про це з тобою, то, виходить, спілкувалась із якимось іншим привидом Третього Типу?

— Може, й так, — буркнув череп. — Хоч я не розумію, де вона знайшла співрозмовника, цікавішого за мене.

— Гаразд, — мовив Джордж. — Можливо, загадкова книженція під назвою «Таємні знання» прояснить і це питання. Розповісти вам про це я збираюсь уже ввечері, коли повернусь із бібліотеки, — він заходився впорядковувати свої папери. — А поки що на цьому все. Сподіваюсь, я виправдав ваші надії.

— Джордже, — відповів Локвуд. — Ти твориш справжні дива. Я просто не знаю, що б ми робили без тебе.

13

Пенелопа Фіттес, директорка величезної агенції «Фіттес», не була публічною особою. Попри всю свою славу, вона здебільшого перебувала у власних апартаментах — у Будинку Фіттес на Стренді, що правив їй і за житло, й за штаб-квартиру компанії. Вряди-годи, щоправда, вона з’являлась на важливих церемоніях, скажімо, таких, як щорічна панахида по загиблих агентах на кладовищі біля плацу Кінної гвардії. Часом її можна було помітити й на лондонських вулицях — незмінно блискучу, з високою зачіскою, в темних окулярах, — коли вона їхала своїм сріблястим «ролс-ройсом» на ділову зустріч до корпорації «Світанок» чи на заводи Ферфекса. Це все було зрозуміло, але дістати запрошення від неї самої?! Це було справді щось надзвичайне. Тому ніхто й подумати не міг, щоб не відгукнутись на це запрошення й не завітати до Будинку Фіттес, хай навіть Пенелопа не дуже його й цікавила. А нас вона цікавила, ще й неабияк.

Проте на зустріч із Пенелопою Фіттес вирушили тільки ми з Локвудом. Голлі мала нині важливу зустріч, а Джордж мав чимало роботи в бібліотеці.

— Побачимось увечері, — сказав він на прощання. — Я повернуся пізніше, й сподіваюся, що з книжкою. А ви йдіть і поговоріть із Пенелопою — чи Марісою, чи хто вона там така. Подивіться їй в очі, а потім розкажете, що ви там побачили.