Порожня могила

— А може, це навіть краще, — нарешті обізвалась я. — Краще, ніж зіткнутися з іншими агентами. Вони ж наші колеги, а у Вінкмена — звичайні бандити, що ні навичок таких, як у нас, не мають, ні рапір.

— Еге ж, рапір у них немає, — відповів Кіпс. — Тільки ножі й пістолети.

— Ми опинимось в облозі, — прошепотіла Голлі. — А якщо наші барикади не витримають? Якщо ці бандити вдеруться до будинку? Тікати нам нікуди.

Ми перезирнулись. У мене похололи руки й тьохнуло серце. Поглянувши на Кіпса й Голлі, я зрозуміла, що вони відчувають те саме. Проте в Локвуда, на відміну від нас, завзято блищали очі, а в кутках вуст причаїлась легенька усмішка. Від цього, правду кажучи, мені стало ще тривожніше.

— Можливо, знайдеться місце, куди нам пощастить утекти, — сказав він, усміхаючись іще ширше. — Вінкменові бандити туди нізащо не проберуться. Вважайте мене за божевільного, але я знаю таку схованку.

Ми знову помовчали.

— Щодо мене, то я згоден на все, аби ці смердючі збирачі артефактів не порубали мене на шматки своїми ножами... — мовив Кіпс. — Ой, пробач, Фло, не ображайся. Це я не про тебе, тим паче, що ти дівчина. Ну-бо, Локвуде, що там у тебе за план?

Навіть тепер Локвуд не поспішав із відповіддю. Він кілька хвилин міркував, як краще подати нам свій задум. І кінець кінцем промовив:

— Найкраще для цього підійде кімната Джесіки.

Ми всі здивовано вирячились на нього.

— Тобто просто заховатись у кімнаті твоєї сестри? — перепитала я. — Ну, двері там і справді оббиті залізом, щоб не випустити Смертний Вогонь, а ще там є ціла купа всіляких артефактів, які ми можемо... Ой! — зненацька все зрозумівши, я аж роззявила рота. — Ти пропонуєш... Ні, це неможливо!

— Так, у нас є Джерела, — відповів Локвуд. — Є ланцюги. Є накидки, — він усміхнено поглянув на Голлі й Кіпса, які теж нарешті зрозуміли, що він має на увазі. — Ми зробимо собі аварійний вихід. Якщо більше нічого не залишиться, ми зможемо втекти. Чому б і ні? У нас є все для того, щоб відкрити портал до Іншого Світу.

Ми надовго замовкли. Навіть Фло заціпеніло стояла на місці. Отак мовчки ми дивились на Локвуда, аж поки до кухні долинув знайомий голос:

— Це приватна вечірка? Чи мені також можна долучитись?

Усі обернулися до дверей, там стояв Джордж у своїй піжамі і з незвично сірим обличчям. Сірий колір воно мало саме в тих місцях, де не було синців та подряпин. Пов’язка на голові зсунулась, оголивши волосся, що подекуди потемніло від засохлої крові. Трохи закороткі рукави піжами не ховали саден на руках. Стояв він, злегка похитуючись і тримаючись за одвірок. Проте стояв — уперше за останні кілька днів.

— Подивіться! — вигукнув Джордж. — Я знову на ногах! Усе не так погано, авжеж? — він кволо всміхнувся нам і додав: — А ось вам і доказ! Ці цукерки... вони всі для мене?

18

Хоч як насторожив мене дарунок Фло, — я підозрювала, що вона просто витягла цю коробку з Темзи, висушила цукерки на березі й спакувала назад, — ми раділи, що Джордж зацікавився ним. Саме цей шоколад підтримав його на силі під час нашої наступної тривалої розмови.

Ніхто не заперечував винахідливості Локвуда, не відкидав сміливості його плану. Проте небезпека, пов’язана з його здійсненням, видавалась такою страхітливою, що Локвудові довелося застосувати всю свою переконливість і наполегливість, щоб умовити нас хоча б обговорити його пропозицію. Сама думка про створення порталу на Той Бік просто в нашому будинку видавалась неймовірною.

Давно вже відомо, що будь-яке Джерело — хоча б таке, як наш череп у склянці, — утворює невеличку дірочку, крізь яку з Іншого Світу до нас може потрапити привид. Ідея «потойбічної брами», вигадана шаманами, чи порталів, над якими таємно працювала агенція «Ротвел» (і, напевно, Маріса Фіттес), була лише розвитком цього принципу. Якщо зібрати в одному місці багато Джерел, то їхня спільна сила утворює велику діру між світами — портал до Іншого Світу, досить потужний, щоб крізь нього можна було пройти й повернутись назад. Захисний засіб для такої мандрівки теж відомий — та сама шаманська накидка. І до того ж треба стримувати натовп оскаженілих привидів, не давати їм прорватись до нашого світу, а для цього треба надійно запечатати портал залізом. Що ж до самого походу на Той Бік, то справа ця вкрай небезпечна, про це ми з Локвудом знали з власного досвіду.

— Почнімо з того, що там страшенно холодно, — зауважила я. — Та й пересування Іншим Світом потребує серйозних фізичних зусиль, навіть у накидках. Невже ти готовий знову пройти через це, Локвуде?

— Якщо це єдиний спосіб вижити, то, звичайно, готовий, — відповів Локвуд.

— А ще не забувайте про привидів. Ротвел, пам’ятаю, запечатував портали масивними залізними ланцюгами... а що, коли духи все ж таки прорвуть їх?

— Не прорвуть. Ми зробимо надійне коло.

— Забудьте ви, врешті-решт, про привидів у порталі! — вигукнула Голлі. — Краще подумайте про мерців на Тому Боці! Їх там сила-силенна, як мух!