Порожня могила

— Правда, — підтримав її Кіпс. — Тут у нас привидів — раз-два й нема, а скільки з ними клопоту! А вдертися до Іншого Світу — все одно, що осине гніздо розворушити. Ви ж із Люсі самі розповідали, як мертві тягнуться до живих. Ви тоді ледве втекли від них!

Локвуд хитнув головою:

— Річ у тім, що тоді нам довелося тікати сільським путівцем. А тут ми з порталу вийдемо лише до іншої версії будинку № 35 на вулиці Портленд-Роу. Вийдемо й переждемо.

— А чи вистачить нам Джерел? — поцікавилась я.

— Пригадай ту енергію, яку випромінює Смертний Вогонь над ліжком моєї сестри, — відповів Локвуд. — Її вистачить принаймні на половину порталу. А ще візьмімо купу всіляких артефактів з кімнати Джесіки, та ще оці штукенції, розставлені й розвішані по всьому будинку... — він кивнув у бік передпокою, де на полицях стояли запечатані горщики й тикви. — Мої батьки зібрали їх для нас, — бурмотів він далі: — для того, щоб ми скористались ними. Я певен, що й сестра не заперечила б, якби ми спорудили портал у її кімнаті. Вона неодмінно допомогла б нам утекти звідси.

Знову запала тиша. Ніхто не знав, як на це відповісти.

— А що робити з Джорджем? — запитав нарешті Кіпс. — Він ледве на ногах стоїть! Чи переживе він такий перехід?

— Я не думаю, що це триватиме довго. До того ж пригадай отих стариганів з Товариства Орфея. Вони не раз відвідували Інший Світ, і нічого з ними не сталось.

— У них була сила всякої зброї, — заперечила я. — Навмисне пристосованої для того, щоб відганяти духів.

— Або оті чудернацькі ходулі, — підхопив Кіпс. — У нас таких немає.

— Кому вони потрібні, оті залізяки?! — вирячив очі Локвуд. — Чи оті дурні пукалки? Кажу вам, що на Тому Боці ми перебуватимемо лише кілька хвилин! Будьте певні: тільки-но Вінкмен та його люди побачать наш портал, як накивають п’ятами за милю від будинку! А зробити його ми цілком спроможні. Що скажеш, Джордже?

Джордж на той час уже встиг упорати майже половину цукерок, водночас потихеньку перемовляючись із Фло. Почувши запитання, він обернув до нас своє вкрите синцями обличчя, пильно подивився на цукерку з горіховим кремом, яку саме тримав у руці, акуратно поклав її назад до коробки й відповів:

— Спробувати, звичайно, можна. Зробити залізне коло й ще до вечора завантажити його Джерелами, — він поправив на носі свої розбиті окуляри. — Особисто мені цей задум дуже подобається. Я охоче поглянув би на Інший Світ.

— Оце то сила духу! — схвально кивнув Локвуд. — Браво, Джордже!

— І не тільки сила духу, — провадив Джордж, — а й воля до життя, щоб віддати Марісу та її друзяк до суду. Вам, напевно, цікаво буде знати, що минулої ночі я прочитав «Таємні знання» — ту саму книжечку, яку ви ласкаво роздобули для мене в Товаристві Орфея. Відразу скажу, що ваш похід не був даремним, і навіть поясню, чому саме, якщо хто-небудь із вас поставить на вогонь чайник.

Чайник негайно поставили. Фло почала пропонувати всім цукерки, що вціліли в коробці. Ми чемно відмовились.

— Отже, цю книжку написала Маріса, — мовив Джордж. — Тут немає жодного сумніву. Я відразу впізнав її стиль, знайомий мені за «Спогадами» та іншими її працями. Щоправда, «Таємні знання» — річ вельми химерна. Судячи з усього, Маріса написала її ще за молодих літ, бо там немає жодної згадки ні про її роботу в агенції, ні про психологічні розслідування чи якісь інші практичні заняття. Це просто теоретичні роздуми про життя й смерть, переповнені досить-таки дивовижними припущеннями. Відразу впадає в око надзвичайний інтерес Маріси до речовини, з якої утворюються привиди. Вона вважає, що привиди — це доказ того, що ця субстанція безсмертна. Тобто тіло помирає, а дух існує й надалі.

— Виходить, по смерті ми перетворюємось на ектоплазму? — запитала Голлі.

— Саме так, — відповів Джордж. — Хоча Маріса воліє називати її не «ектоплазмою», а «душею», «вічною сутністю» тощо. А далі вона вважає, що ектоплазма стає небезпечною тільки в нашому світі, коли привид торкається людини. А в Іншому Світі ця речовина має цілковито інші властивості, тож якщо, вважає вона, зуміти роздобути, утримати і розчинити в собі ектоплазму в її «чистому», потойбічному вигляді, то вона омолодить твоє тіло і знову зробить тебе юним.

— Саме це з нею й відбулося! — вигукнула я. — Жінка, яку ми називаємо Пенелопою, — це насправді омолоджена Маріса! Це пояснює все, про що говорив нам череп!

—«Розчинити в собі»? — повторив Кіпс. — Цікаво, а в який спосіб? Скупатись у ній? Чи, може, проковтнути?

Джордж хитнув головою:

— У цій книжці багато всіляких роздумів про «еліксир молодості», проте мені здається, що Маріса тоді й сама небагато знала. Це все теорії, фантазії. А от тепер вона все знає напевно. Або сама, або за допомогою спільників вона переходить до Іншого Світу й збирає там плазму. До речі, я виписав з книжки ще одну цікаву річ... Я занотував її на папірці, який зараз лежить у задній кишені моїх піжамних штанів. Мені ще важко дотягтися до неї, тож допоможи мені дістати цей папірець, Локвуде.

— Я? Чому саме я? Ну, гаразд... Ось, тримай.