Порожня могила

— Пам’ятайте про те, що ми з Люсі розповідали вам, — нагадав Локвуд. — Міцно тримайтеся за ланцюг і йдіть тільки уздовж нього. Ланцюг і накидки відганятимуть привидів. Вони лютуватимуть, верещатимуть, але зачепити вас не наважаться. А ви просто не звертайте на них уваги.

— Сподіваюсь, що нам пощастить, — мовив Кіпс, понуро дивлячись на залізне коло з-під свого каптура з жовтогарячого пір’я.

— Коли ми перейдемо на Той Бік, — провадив Локвуд, — там буде кімната, схожа на цю, тільки водночас інша. Темна й тиха. Без ворогів. Там ми будемо в безпеці,—він усміхнувся і взявся за натягнутий ланцюг. — Дорога недалека, якихось кілька ярдів. Скоро побачимось!

Двері вже ледве тримались. Хтось люто віддирав з них залізні смуги. Було зрозуміло, що часу на втечу в нас обмаль. Локвуд завагався, аж тут Голлі ступила вперед і сказала:

— Ні, Локвуде, ти повинен прикрити нас. Першою піду я. А ти, Джордже, за мною.

Вона простягла Джорджеві руку. Той узяв її, підійшов, кульгаючи, до порталу і взявся вільною рукою за ланцюг. Локвуд побокував, кивнувши з вдячністю Голлі, витяг рапіру і обернувся до дверей.

— Не журись! — промовила я до Джорджа, піднявши вгору великий палець. — Ти ж сам готовий був померти заради такої мандрівки! — правду кажучи, ця фраза в мене вийшла не надто вдалою. — За кілька хвилин побачимось! — щиро додала я. Джордж нічого не відповів, мені здалося, що він занімів зі страху.

Тримаючись за ланцюг, Джордж і Голлі рушили вперед, дійшли до краю залізного кола й за мить почали розчинятись у каламутному серпанку примарного сяйва.

Двері струснув шалений удар. Двоє чи троє бандитів віддирали з них останні залізні смуги. Аж тут, побачивши портал, вони злякано позадкували; я помітила на їхніх обличчях панічні гримаси. Зненацька на їхньому місці з’явився сер Руперт. Лице його було скривавлене, зуби вишкірені. Він протискувався крізь розбиті двері, а я схопила з пояса рапіру й стала пліч-о-пліч з Локвудом.

Вереск привидів у колі став ще гучніший. Я озирнулась у бік порталу — Голлі з Джорджем уже зникли. Ланцюг розмірено гойдався, позначаючи шлях тих, хто десь усередині кола просувався вперед. Примарні постаті несамовито і, я сподівалась, розчаровано гасали всередині повітряної колони. Поки я дивилась, ланцюг припинив гойдатись і завмер.

— Спрацювало! — сказала я. — Вони пройшли. Квіле, ти наступний!

Кіпс кивнув, пташині пера на його накидці шалено заворушились. Зараз він найбільше скидався на сумне курча, яке заганяють просто до каструлі з окропом. Він ухопився за ланцюг і нерішуче поглянув на залізне коло.

Біля розбитих дверей щось хруснуло, й до спальні нарешті вліз сер Руперт Ґейл. Пропхався до кімнати він досить незграбно, однак зумів ухилитись від моєї рапіри й хутко підхопився, встигши ударом кулака відкинути мене вбік. Я впала на Локвуда, він утратив рівновагу, й поки ми намагались відчепитись одне від одного, сер Руперт витяг свій клинок і негайно перейшов в атаку.

Повз мене промчало щось подібне до розлюченого півня з рапірою в руці. Серу Руперту довелося відступити до дверей. Він здавався приголомшеним і міг лише відбивати удари, не думаючи про напад. Можливо, Кіпсові зараз допоміг його химерний вигляд: величезні окуляри на обличчі, настовбурчене пір’я райського птаха над головою... Я не дорікала б серу Руперту за те, що він розгубився. Кіпс у такому вбранні ошелешив би будь-кого.

Сер Руперт, одначе, швидко оговтався і взявся за рапіру. Тепер відступати довелося вже Кіпсові, та йому на допомогу прийшли ми з Локвудом. Тепер нас було троє проти одного, і в повітрі жваво забряжчала сталь. Крізь розбиті двері хтось пожбурив у Локвуда ніж. Локвуд ухилився й зацідив сера Руперта по голові. Той зігнувся від удару й штрикнув Кіпса рапірою між ребра. Кіпс зойкнув з болю. Я махнула клинком і зачепила руку сера Руперта. Той вилаявся, затулив рану долонею й відсахнувся.

Це була чудова нагода для втечі, і ми скористались нею. Ми з Кіпсом та Локвудом відскочили назад, ухопились за ланцюг і рушили вздовж нього до залізного кола — спочатку Кіпс, потім я, а останнім Локвуд. Від стовпа примарного повітря на нас війнуло лютим холодом; ми рішуче, без вагань переступили залізний бар’єр і занурились у божевільний хаос порталу.

* * *

Ми ступали просто по Джерелах, що громадились у нас під ногами, а над ними кружляли їхні господарі. Дикі потойбічні голоси кричали й шепотіли мені просто у вуха різноманітними мовами, яких я не розуміла. Обабіч мене ширяли в повітрі прозорі постаті, одначе ланцюг залишався чистим, недоторканним для духів і впевнено вів нас до ліжка Джесіки, далі й далі крізь туман. Привиди стежили за нами, купчились зовсім поруч, проте зачіпати нас не наважувались.

На ланцюгу потріскувала паморозь, холодне повітря обпікало мені щоки. Перед собою я бачила Кіпса, що повільно шкандибав уперед і кінець кінцем зупинився. Я цілком розуміла його, то був його перший перехід між світами.

— Не звертай на них уваги! — вигукнула я. — Йди далі! Не відпускай ланцюг і не зупиняйся!