Портрет Доріана Ґрея (збірник)

– Гаррі, ви кажете – слідство? Що це значить? Що Сібіл… О Гаррі, я цього не переживу!.. Кажіть-бо швидше! Хай уже я знаю все, як є.

– Я не маю жодних сумнівів, Доріане, що це не звичайний нещасливий випадок, хоч саме в такому вигляді треба цю подію піднести публіці. А справа виглядала приблизно так: коли вони вдвох із матір’ю виходили з театру десь о пів на першу ночі, дівчина сказала, що забула щось нагорі. Її чекають, але вона не повертається. Кінець кінцем її знаходять мертвою на підлозі в акторській кімнаті. Вона помилково проковтнула якусь отруту, що в них там є у театрах. Не знаю, що саме, але, в усякому разі, щось таке із синильною кислотою чи свинцевими білилами. Певніше, з кислотою, бо померла вона відразу.

– Гаррі, Гаррі, це ж такий жах! – скрикнув Доріан.

– Звісна річ, це дуже трагічно, але не треба, щоб вас було вплутано у цю історію. Я читав у «Стандарті», що Сібіл Вейн мала сімнадцять років. А мені вона здалася ще молодшою, наче справжнім дитям. Та й грала вона так невправно… Доріане, ви не повинні брати цього надто близько до серця. Краще їдьмо зі мною на обід. А пізніш ми заглянемо до опери. Сьогодні співає Патті,[61] все товариство збереться там. Ви зможете зайти в ложу моєї сестри. З нею буде кілька цікавих жінок.

– Отже, це я вбив Сібіл Вейн!.. – сказав Доріан Ґрей немов сам до себе. – Вбив! Це так же певно, коли б я встромив їй ножа в горло! І однак троянди через це не прив’яли, а пташки все так само радісно виспівують у моєму садку. І сьогодні ввечері я маю обідати з вами, їхати в оперу, а потім, мабуть, ще кудись вечеряти. Яке життя надзвичайне і драматичне! Якби я прочитав це в книжці, я ридав би над ним. А ось тепер, коли це сталося в дійсності, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози. Осьо лежить перший у моєму житті пристрасний любовний лист. Дивно, що писав я його до небіжчиці!.. Хотів би я знати, чи почувають вони що-небудь, оті мовчазні бліді істоти, що їх називають мертвими? Сібіл!.. Чи може вона щось знати, чути, чи відчуває що-небудь? О Гаррі, як я кохав її колись! Мені здається, вже цілі роки збігли відтоді. Колись вона була всім для мене… А потім настав отой жахливий вечір – невже й справді це було тільки вчора?! – коли вона грала так погано, що в мене серце мало не розірвалося. Пізніше вона все пояснила мені. То було безмежно зворушливо, але мене воно не пройняло, і я думав собі, що з неї така розтелепа… А далі… далі сталося щось таке, аж мене взяв страх. Не можу сказати вам, що то було, але воно було чимось жахливим! І я дав собі слово повернутись до Сібіл. Я зрозумів, що був несправедливий з нею. А тепер – вона мертва. О Боже, Боже! Гаррі, що мені робити? Ви не знаєте, в якій я небезпеці, і ніщо не може втримати мене від падіння. Але вона допомогла б мені! Вона не мала права вбивати себе! Це егоїстично з її боку!

– Любий Доріане, – мовив лорд Генрі, дістаючи цигарку й сірники, – жінка може зробити чоловіка праведником лише в один спосіб – увірившись йому настільки, що він утратить будь-який інтерес до життя. Ви були б нещасні, якби одружилися з цією дівчиною. Звичайно, ви лагідно ставилися б до неї – це завжди легко, коли людина вас не цікавить. Але незабаром вона завважила б вашу цілковиту байдужість до неї. А коли жінка бачить, що її мають за порожнє місце, вона або починає одягатися з жахливим несмаком, або ж у неї з’являються чепурні капелюшки, за які платить хтось, одружений з іншою жінкою. Це вже не кажучи про принизливість для вас такого нерівного шлюбу, – я, у кожному разі, доклав би всіх зусиль, щоб його взагалі не було. Запевняю вас, під будь-яким оглядом цей шлюб ваш був би зовсім невдалий.

– Мабуть, що так, – пробурмотів мертвотно-блідий Доріан, ходячи вперед і назад по кімнаті. – Але я вважав за свій обов’язок одружитись. І не моя провина, коли ця страшна трагедія перешкодила мені вчинити те, що належалось. Пам’ятаю, ви колись зауважили, що добрі наміри завжди фатальні – вони все з’являються запізно. От і зі мною так трапилося.

– Добрі наміри – це марні спроби втрутитись у дію законів природи, їх джерело – чистісінька марнославність, наслідок їх – абсолютний нуль. Вряди-годи вони дають нам скуштувати розкоші тих безплідних емоцій, що так тішать слабкодухів, – ото й тільки. Добрі ухвали – це просто чеки, які люди виписують на банк, де не мають рахунку.

– Гаррі, – промовив Доріан Ґрей, підійшовши ближче і сідаючи обік лорда Генрі, – скажіть мені, чому ця трагедія не так пекуче мучить мене, як я хотів би? Невже я зовсім не маю серця?…

– Ну ні, за останні два тижні ви накоїли так багато дурниць, що я б цього про вас ніяк не сказав, – відповів лорд Генрі, ніжно й меланхолійно усміхаючись.

Доріан спохмурнів.