Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

– Мені шкода вас, Алане, – упівголоса промовив він, – але ви приневолюєте мене… Листа вже написано – ось він. Бачите адресу? Якщо ви не допоможете мені, я муситиму послати його. І таки пошлю. А який наслідок це матиме – ви добре знаєте… Але ні, ви ж мені допоможете! Зараз вам уже нема як відмовитись. Ви повинні віддати мені належне – я намагався обійтись без крайнощів. А ви були суворий, нечемний, образливий зі мною. Так ставитись до мене жодна людина не насмілювалася – в усякому разі, жодна жива людина. Я все це стерпів. Тепер я маю ставити умови.

Кемпбел затулив обличчя руками, і дрож пройняла його тіло.

– Так, Алане, тепер моя черга ставити умови. Ви їх знаєте вже. Справа зовсім проста. Та візьміть себе в руки! Однак же доведеться це зробити, тож наважуйтесь і починайте.

У Кемпбела вихопився стогін, його всього колотило, наче в лихоманці. Такання годинника на каміні немов розбивало Час на окремі атоми пекучої муки, і кожен такий лютий, що годі його витерпіти. Залізний обруч усе дужче стискував чоло Аланові, наче загрожуване безчестя вже спало на нього. Свинцем тяжіла Доріанова рука на плечі. Це вже було над усяку силу. Здавалося, от-от ця рука розчавить його.

– Ну-бо, Алане, зважуйтесь, та й уже.

– Не можу, – машинально заперечив Кемпбел, наче слова щось могли змінити.

– Ви мусите. У вас нема вибору. Не зволікайте марно!

Кемпбел повагався ще хвилину.

– А камін є в тій кімнаті нагорі?

– Є, газовий з асбестом.

– Тоді мені треба з’їздити додому і взяти дещо з лабораторії.

– Ні, Алане, ви не вийдете звідси. Напишіть записку, і мій служник привезе від вас усе потрібне.

Кемпбел черконув кілька рядків, приклав їх вимочкою і заадресував конверт на ім’я свого помічника. Доріан узяв записку й уважно перечитав, а потім, подзвонивши, віддав її камердинерові з наказом повернутись якнайшвидше і привезти все, що треба.

Коли двері зачинилися за служником, Кемпбел нервово здригнувся і, підвівшись, підійшов до каміну. Його всього колотило. Хвилин двадцять жоден не прохопився ані словом. У кімнаті лишень муха дзижчала та ще годинник такав гучно, мов молот.

Коли годинник вибив першу, Кемпбел, обернувся і, глянувши на Доріана Ґрея, побачив, що очі йому набігли слізьми. Чистота і витонченість цього зажуреного обличчя чимось розлютили Кемпбела.

– Ви негідник, викінчений негідник! – пробурмотів він.

– Заспокойтесь, Алане. Ви врятували мені життя.

– Ваше життя? Боже милостивий, що це за життя! Ви ж по саму зав’язку в розпусті і ось уже докотилися до злочину! Коли я зроблю те, до чого ви мене силуєте, – то не заради вашого підлого життя.

– Ой, Алане, – зітхнув Доріан, – хотів би я, щоб ви мали до мене бодай тисячну частку того жалю, що я маю до вас.

Кажучи ці слова, він одвернувся і став дивитись через вікно в садок. Кемпбел мовчав.

Ще хвилин за десять, постукавши, увійшов камердинер, несучи велику з червоного дерева скриньку із хімічним приладдям, довгий звій сталевого й платинового дроту та дві чудернацькі залізні клямри.

– Залишити це тут, сер? – звернувся служник до Кемпбела.

– Так, – відповів замість нього Доріан. – На жаль, Френсісе, я маю ще одне доручення для вас. Як звуть того садівника з Ричмонда,[165] що приставляє в Селбі орхідеї?

– Гарден, сер.

– А й справді, Гарден. Отже, вам доведеться зараз-таки поїхати до Ричмонда й передати Гарденові особисто, щоб він прислав удвічі більше орхідей, ніж я замовляв, але білих щоб якомога менше… Ні, мабуть, краще зовсім без білих. Сьогодні такий погожий день, та й Ричмонд – прегарна місцина, а то б я не клопотав вас цією справою.

– Який же це клопіт, сер! Коли я маю повернутись?

Доріан подивився на Кемпбела.

– Скільки часу забере ваш експеримент, Алане? – без тіні збентеження спитав він: присутність третьої особи наче надавала йому особливої сміливості.

Кемпбел спохмурнів і прикусив губу.

– Приблизно годин п’ять.

– Тоді, Френсісе, ви можете повернутись десь так о пів на восьму… Або стривайте – приготуйте мені зараз вечірнє вбрання, і тоді маєте вільний весь вечір. Дома я не обідаю, отож ви мені не будете потрібні.

– Дякую, сер, – промовив служник, виходячи з кімнати.

– Ну, Алане, тепер жодної хвилини не можна гаяти. Ого, важенна скринька! Я візьму її, а ви беріть решту.

Доріан говорив швидко й владним тоном, через що Кемпбел мимохіть відчув себе підлеглим його волі. З кімнати вони вийшли разом.

Зійшовши нагору, Доріан витяг ключа й відімкнув двері. Потім зупинився – в очах його з’явилася збентеженість, тіло пойняло дрожем.

– Я не годен сюди ввійти, Алане, – пробелькотів він.

– То й не входьте, я вас не потребую, – холодно відповів Кемпбел.

Коли Доріан прочиняв двері, у вічі йому впав хтивий усміх з освітленого сонцем портрета. Подерте покривало валялося на підлозі. Доріан пригадав, що вчора, вперше за весь час, забув закрити фатальний портрет, і оце вже хотів кинутись до нього – але враз відсахнувся.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза