Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

– Чом ти не вбив його? – просичала вона, впритул підсуваючи своє зморене обличчя. – Я так і думала, що ти за ним кинувся, коли вибіг з Дейлі. Йолоп ти! Тре’ було забити його. У нього до біса грошей, і він гірший самого диявола!

– Він не той, кого я шукаю, – відповів Джеймс Вейн. – І не грошей мені треба. Мені треба порішити одного типа. Йому тепер має бути десь під сорок. А цей – ще майже хлоп’я. Дякувати Богові, я не заплямував своїх рук невинною кров’ю.

Жінка зневажливо засміялась.

– Майже хлоп’я! – перекривила вона. – Га, телепню, таже скоро буде вісімнадцять літ, відколи Чарівний Принц довів мене до такого стану!

– Ти брешеш!

Вона звела руку вгору.

– Як перед Богом присягаюся!

– Присягаєшся?…

– Щоб мені язик заціпило, коли я брешу! Він найгірший з усіх, що шаландаються тут. Кажуть, він продався дияволові за гарне лице… Еге ж, скоро буде вісімнадцять літ, як я вперше стрілася з ним, але він не дуже змінився звідтоді… Зате я змінилася, – докінчила жінка з тужливим усміхом.

– Ти клянешся в цьому?

– Клянуся! – хриплою луною повторили її плоскі губи. – Тільки не виказуй мене йому, – жалібним тоном додала вона. – Я його боюся. І дай мені трохи грошенят на нічліг…

Круто лайнувшись, він поточився бігти на перехрестя, услід за Доріаном Ґреєм. Але той уже зник. Коли Джеймс озирнувся, жінки також не стало.

Розділ XVII

Тижнем пізніше Доріан Ґрей сидів в оранжереї свого маєтку Селбі-Роял, розмовляючи з гарненькою герцогинею Монмаут, що гостювала в нього разом із своїм сухорлявим шістдесятирічним чоловіком. Саме пили чай, і лагідне світло великої настільної лампи під мереживним абажуром падало на тонку порцеляну й карбоване срібло сервізу. Порядкувала за столом герцогиня. Її білі руки граційно рухалися поміж чашок, а пухкенькі червоні вуста усміхалися на Доріанів шепіт. Лорд Генрі дивився на них двох, відкинувшись у плетеному кріслі, забраному шовком, а леді Нарборо, сидячи на персикового кольору канапі, вдавала, ніби слухає розповідь герцога про бразильського жука, найостанніше поповнення його колекції. Троє юнаків у вишуканих смокінгах пригощали жінок тістечками. Усього вже зібралося в Селбі дванадцятеро гостей; назавтра сподівалися ще кількох.

– Про що це ви вдвох балакаєте? – спитав лорд Генрі, підійшовши до столу і ставлячи чашку. – Ґледіс, а Доріан, мабуть, розповів вам про мій план охрестити геть усе по-новому? Це чудова ідея.

– Але я не хочу, щоб мене перехрещували, Гаррі, – заперечила герцогиня, зводячи на нього свої чудові очі. – Мене цілком задовольняє моє ім’я! І містер Ґрей, певно, також задоволений своїм.

– Люба Ґледіс, я нізащо в світі не погодився б змінювати ваші імена. І ваше, й Доріанове – прегарні. Я мав на думці, головно, квіти. Вчора я зрізав собі орхідею для бутоньєрки – чудесну плямисту квітку, звабливу, наче сім смертних гріхів. І от між іншим я запитав садівника, як ця орхідея називається. Він сказав, що це прекрасний взірець Робінзоніани… чи чогось там іншого, такого ж незграйного на слух. Хоч як не сумно, але ми таки втратили здібність давати речам привабливі назви. А назви – це ж усе! Я ніколи не ворогую з учинками, а лишень із словами… Отож я й ненавиджу вульгарний реалізм у літературі. Людину, що називає лопату лопатою, треба змусити працювати нею. Тільки на це вона й здатна.

– Гаразд, Гаррі, але як от, скажімо, вас можна було б назвати по-новому? – поцікавилась герцогиня.

– Його ім’я – Принц Парадокс, – відповів за нього Доріан.

– Оце влучно! – вигукнула герцогиня.

– Е ні, я проти, – засміявся лорд Генрі, сідаючи в крісло. – Прізвисько як приліплять, то вже ніяким богом не відірвеш! Ні, ні, я відмовляюся від цього титулу.

– Королівських почестей не зрікаються, – застережливим тоном промовили гарненькі вуста.

– Тобто ви бажаєте, щоб я боронив трон?

– Так.

– Але я проголошую істини завтрашні!

– А я волію помилки сьогоднішні!

– Ви мене роззброюєте, Ґледіс, – мовив лорд Генрі, проймаючись її грайливим настроєм.

– Я відбираю тільки щит, Гаррі, – спис при вас.

– Але я ніколи не схрещую списа з Красою, – шанобливо повів рукою лорд Генрі.

– Це ваша помилка, Гаррі, повірте мені. Ви занадто високо цінуєте красу.

– Ну, це вже даруйте, Ґледіс. Визнаю, що, як на мене, врода краще, ніж доброчестя. Але, з другого боку, ніхто охітніш за мене не погодиться, що краще вже доброчестя, аніж бридота.

– Отже, бридкість – один із семи смертних гріхів? – спитала герцогиня. – Як же тоді ваше порівняння орхідей до них?

– Бридкість, Ґледіс, – це одна із семи смертних чеснот. І вам, як порядній торі, не слід їх недооцінювати. Пиво, Біблія і ці сім смертних чеснот зробили нашу Англію такою, яка вона є.

– Що ж, вам не подобається ваша країна? – запитала вона.

– Я живу в ній.

– Щоб ліпше їй дошкульнути?

– А ви б хотіли, щоб я прийняв думку Європи про Англію? – поцікавився він.

– Що ж там кажуть про нас?

– Що Тартюф[175] перебрався до Англії і став тут крамарем.

– Це ваш власний дотеп, Гаррі?

– Дарую його вам.

– На жаль, він не до вжитку. Бо занадто правдивий.

– А ви не бійтеся. Наші співвітчизники ніколи не впізнають себе в описах.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза