Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

– Вони – люди практичні.

– Скорше хитрі, ніж практичні. Підбиваючи баланс, вони глупоту зрівноважують багатством, а розбещеність – лицемірством.

– А все-таки на нашому рахунку великі справи!

– Великі справи накинуто нам, Ґледіс.

– Але ж ми несли їх тягар.

– Несли – тільки до Фондової біржі.

Ґледіс похитала головою.

– Я вірю в націю! – вигукнула вона.

– Нація – це лише виживання заповзятливих.

– Але ж така суть розвитку.

– Занепад мені любіш.

– А Мистецтво? – спитала герцогиня.

– Це хвороба.

– А Кохання?

– Ілюзія.

– А Релігія?

– Модний сурогат Переконань.

– Ви скептик.

– Анітрохи! Скептицизм – це початок Віри.

– Хто ж ви тоді?

– Визначити – значить обмежити.

– Дайте хоч наздогад!..

– Здогад може звести на манівці, і ви заблукаєте в лабіринті.

– Ви мене зовсім приголомшили. Поговорім про кого-небудь іншого.

– Чудова тема – наш господар. Колись давно його охрестили Чарівним Принцем.

– Ой, не нагадуйте мені про це! – озвався Доріан Ґрей.

– Наш господар сьогодні нестерпний, – мовила, червоніючи, герцогиня. – Він, здається, гадає, що Монмаут одружився зі мною з чисто наукових міркувань, побачивши в мені найкращий зразок сучасного метелика.

– Але, сподіваюся, він не шпигає у вас шпильки, герцогине? – засміявся Доріан.

– Цим забавляється моя покоївка, коли на мене сердиться.

– А чого ж вона сердиться, голубонько?

– Та за якісь там дрібниці, їй-бо, містере Ґрей. Звичайно це буває, коли я приходжу за десять хвилин до дев’ятої і кажу, що маю бути вбрана до пів на дев’яту.

– Справді, вона у вас неподобна! Вам би слід якнайсуворіш вичитати їй.

– В мене духу не стає, містере Ґрей. Вона ж винаходить для мене фасони капелюшків! Пригадуєте той, що був на мені в леді Гілстон, у садку? Бачу, ви забули, але ви такі люб’язні, що вдаєте, ніби пам’ятаєте… Так от вона зробила той капелюшок ну чисто з нічого! Всі добрі капелюшки робляться з нічого.

– Як і всі добрі репутації, Ґледіс, – докинув лорд Генрі. – Бо відрізняючись від інших, людина тільки здобуває собі ворогів. А щоб зажити слави, треба бути посередністю.

– Але в жінок такі слави не заживуть, – мовила герцогиня, хитаючи головою. – А жінки ж правлять світом. Запевняю вас, ми терпіти не можемо посередності. Ми, жінки, як хтось зауважив, любимо вухами, – так само як ви, чоловіки, любите очима, якщо взагалі коли-небудь любите…

– Мені здається, ми нічого іншого в житті й не робимо, – зауважив Доріан.

– Так? Тоді ви ніколи не любите по-справжньому, містере Ґрей, – відказала герцогиня, вдаючи зажуру на обличчі.

– Славна моя Ґледіс, як ви так можете! – вигукнув лорд Генрі. – Любов живе в повторенні, і саме повторення перетворює простий інстинктивний потяг у мистецтво. До того ж, закохуючись хоч би й укотре, все одно кохаєш, як уперше. Об’єкт пристрасті може змінюватись, а пристрасть лишається усе та сама. Та ще й міцнішає від зміни об’єкта! Життя дає людині щонайбільше – одну велику мить насолоди, і секрет життя в тому, щоб цю блаженну мить переживати якомога частіш.

– Навіть коли ця мить ранить, Гаррі? – спитала трохи згодом герцогиня.

– І надто коли вона ранить, – відповів лорд Генрі.

Герцогиня обернулась і подивилася на Доріана Ґрея з якимсь чудним виразом в очах.

– А ваша думка, містере Ґрей?

Доріан повагався хвильку, потім трусонув головою і засміявся:

– Я завше згоден з Гаррі, герцогине.

– Навіть коли він помиляється?

– Гаррі ніколи не помиляється.

– І його філософія допомогла вам стати щасливим?

– Я ніколи не прагнув щастя. Кому воно потрібне? Я шукав задоволення.

– І знаходили, містере Ґрей?

– Часто. Занадто часто.

Герцогиня зітхнула.

– А я шукаю тільки супокою… І коли не піду зараз перевдягатись, я його не матиму сьогодні.

– Дозвольте піднести вам кілька орхідей, герцогине, – схопившися з місця, промовив Доріан і пішов у глиб оранжереї.

– Ви безбожно кокетуєте з ним, Ґледіс, – сказав лорд Генрі до своєї кузини. – Глядіться. Його чари небезпечні.

– Якби він їх не мав, не було б і боротьби.

– Отже, рівні сили – грек проти грека?[176]

– Я на боці троянців.[177] Вони боролися за жінку.

– І були розбиті.

– Буває гірше, ніж полон, – мовила герцогиня.

– Ви женете вчвал, пустивши повіддя!

– У перегонах весь смак життя, – була слушна відповідь.

– Це я запишу сьогодні до свого щоденника.

– Що саме?

– Що дитина полюбила вогонь, який опік її.

– Я зовсім не опеклася. Мої крила цілісінькі.

– Бо ви користуєтесь ними для чого завгодно, аби лиш не літати. Ви й не пробуєте втекти від небезпеки.

– Хоробрість перейшла від чоловіків до жінок. Для нас це нове відчуття.

– Але ви маєте суперницю.

– Хто це?

Лорд Генрі засміявся і прошепотів:

– Леді Нарборо. Вона просто обожнює його.

– Ви нагоните на мене острах. Захоплення давниною фатальне для нас, романтичних жінок.

– Ну вже – романтичних! Ви ж озброєні науковими методами!

– Чоловіки нас і вчили.

– Але розуміти вас так і не навчилися.

– Ану лишень схарактеризуйте нас, спробуйте! – визивно кинула Ґледіс.

– Ви – сфінкси без таємниць.

Герцогиня усміхнено подивилася на нього.

– Щось довго містера Ґрея нема. Ходім допоможемо йому вибрати орхідеї. Він же не знає ще кольору сукні, яку я вберу до обіду.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза