Читаем Портрет Доріана Ґрея (збірник) полностью

– Перекажіть її світлості, що зараз я сам прийду, – холодно сказав він.

Садівник обернувся і квапливо пішов до будинку.

– Як полюбляють жінки ризиковні вчинки! – засміявся лорд Генрі. – Цією рисою в них я найбільш захоплююся. Жінка ладна фліртувати з ким завгодно, аби тільки на очах інших людей.

– А ви, Гаррі, так само полюбляєте ризиковні слова! Та цим разом ви таки схибили. Герцогиня мені дуже подобається, але я не закоханий у неї.

– Зате вона дуже закохана в вас, але подобаєтесь ви їй менше. Отож двійко з вас чудове.

– Ви плітки розводите, Гаррі, хоч і не маєте на те жодних підстав.

– Підстава будь-якої плітки – впевненість у неморальності, – сказав лорд Генрі, запалюючи цигарку.

– Ой Гаррі, задля дотепу ви й рідного батька б не пожалували!

– Люди самохіть сходять на жертовник, – була відповідь.

– Як я хотів би знову покохати! – промовив Доріан Ґрей з глибоким пафосом у голосі. – Але я, здається, вже цього не можу і забув навіть, що таке жадання… Я забагато цікавлюсь самим собою і став уже тягарем сам для себе. Мені треба забратись куди-небудь, забути все! Дурницю я зробив, що взагалі сюди приїхав… Я, мабуть, пошлю телеграму Гарві, нехай приготують яхту. На яхті хоч безпечно.

– Безпечно? Від чого, Доріане?… У вас якийсь клопіт. Чому ви мені не розкажете? Ви ж знаєте – я б радо поміг вам.

– Не можу я цього розказати вам, Гаррі, – понуро відповів Доріан. – Та й, певно, то все лише мої химери… Цей нещасливий випадок вивів мене з рівноваги. В мене якесь жахливе передчуття, ніби щось таке має статися й зі мною.

– Пхе, дурниці!

– Та я б теж тої думки, але нічого не можу з собою подіяти… Ага, ось і герцогиня – чиста Артеміда[179] в новочасному костюмі! Бачите, ми повернулися, герцогине.

– Я все чула, містере Ґрей, – мовила герцогиня. – Бідний Джефрі аж місця собі не знаходить. Та й ще ви нібито просили його не стріляти в зайця. Це дуже дивно!

– Справді, дуже дивно. Не знаю, чому я так сказав. Просто якась примха. На звірину було так любо дивитись!.. Але шкода, що вам розповіли про цю пригоду. Це неприємна історія.

– Це прикра історія, – поправив лорд Генрі, – бо психологічно вона нічого не варта. От якби Джефрі, скажімо, навмисне це зробив, тоді воно було б цікаво. А хотів би я запізнати справжнього вбивцю!

– Фе, Гаррі, які ви бридкі речі кажете! – вигукнула герцогиня. – Авжеж, містере Ґрей? Ой Гаррі, містерові Ґрею знов погано! Він непритомніє!

Доріан насилу взяв себе в руки і усміхнувся.

– Це пусте, герцогине, – пробурмотів він, – в мене нерви страшенно розшарпалися, та й тільки. Мабуть, я сьогодні забагато ходив… Гаррі ніби щось таке сказав? І дуже нездорове? Опісля мені розповісте. А зараз я, мабуть-таки, краще піду приляжу, ви вже пробачте.

Вони дійшли до широких сходів з оранжереї на терасу. Коли скляні двері зачинилися за Доріаном, лорд Генрі обернувся і глянув на герцогиню своїми млосними очима:

– Ви дуже закохані в нього?

Вона якийсь час не відповідала, мовчки дивлячись на крайобрій.

– Я й сама хотіла б це знати, – мовила вона врешті.

Лорд Генрі заперечив:

– Знання було б фатальне. Непевність – ось що чарує людину. В імлі все робиться чудовим…

– Але в імлі можна й заблукати.

– Всі шляхи сходять до одного, люба Ґледіс.

– До чого ж саме?

– До розчарування.

– Такий був мій дебют у житті, – зітхнула герцогиня.

– Але він приніс вам герцогську корону.

– Мені набридло суничне листя на короні.[180]

– Воно вам додає приваби.

– Тільки на людях.

– Вам було б важко без нього, – сказав лорд Генрі.

– А я його й не кидаю, ані листочка.

– Монмаут має вуха.

– Старість глухувата.

– Невже він ніколи не ревнував?

– На жаль.

Лорд Генрі озирнувся круг себе, ніби нишпорячи очима.

– Чого ви шукаєте? – спитала герцогиня.

– Кульки з вашої рапіри, – відповів він. – Ви ж її скинули, лаштуючись до бою.

Вона засміялася.

– Я ще під маскою.

– Тим ваш погляд ще звабливіший, – прозвучала відповідь.

Вона знову засміялась. Зуби її зблиснули, наче білі зернятка в червоному м’ясиві плода.

А нагорі, у своїй спальні, лежав на канапі Доріан Ґрей, і жах поймав кожну клітину його тіла. Життя раптом стало для нього таким огидним тягарем, що його несила було зносити. Моторошна смерть бідолашного нагонича, якого підстрелили в лісі, мов дикого звіра, здавалася йому прообразом його власної смерті. І він мало не зомлів, почувши ті цинічно-жартливі слова лорда Генрі.

О п’ятій годині він подзвонив служникові і наказав спакувати речі та щоб до пів на дев’яту була готова коляска, бо він вечірнім поїздом від’їздить до Лондона. Жодної ночі він вирішив не залишатись більше у Селбі-Роялі. Лихе це місце – тут смерть ходить серед білого дня, і трава в лісі заплямована кров’ю.

Потім він написав записку лордові Генрі, сповіщаючи, що їде в Лондон порадитися з лікарем, і прохаючи його тим часом обходити гостей. Коли він вкладав записку в конверт, у двері постукали, і камердинер доповів, що його хоче бачити старший гайовий. Доріан спохмурнів і прикусив губу.

– Скажіть, нехай увійде, – буркнув він по хвилі вагання.

Тільки гайовий ступив на поріг, Доріан витяг з шухляди чекову книжку і поклав перед себе.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ревизор
Ревизор

Нелегкое это дело — будучи эльфом возглавлять комиссию по правам человека. А если еще и функции генерального ревизора на себя возьмешь — пиши пропало. Обязательно во что-нибудь вляпаешься, тем более с такой родней. С папиной стороны конкретно убить хотят, с маминой стороны то под статью подводят, то табунами невест подгонять начинают. А тут еще в приятели рыболов-любитель с косой набивается. Только одно в такой ситуации может спасти темного императора — бегство. Тем более что повод подходящий есть: миру грозит страшная опасность! Кто еще его может спасти? Конечно, только он — тринадцатый наследник Ирван Первый и его команда!

Алекс Бломквист , Виктор Олегович Баженов , Николай Васильевич Гоголь , Олег Александрович Шелонин

Фантастика / Драматургия / Драматургия / Языкознание, иностранные языки / Проза / Юмористическая фантастика
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля
Стихотворения. Прощание. Трижды содрогнувшаяся земля

БВЛ — Серия 3. Книга 10(137). "Прощание" (1940) (перевод И. А. Горкиной и И. А. Горкина) — роман о корнях и истоках гитлеровского фашизма. Это роман большой реалистической силы. Необыкновенная тщательность изображения деталей быта и нравов, точность воплощения социальных характеров, блестящие зарисовки среды и обстановки, тонкие психологические характеристики — все это свидетельства реалистического мастерства писателя. "Трижды содрогнувшаяся земля" (перевод Г. Я. Снимщиковой) — небольшие рассказы о виденном, пережитом и наблюденном, о продуманном и прочувствованном, о пропущенном через "фильтры" ума и сердца.Стихотворения в переводе Е. Николаевской, В. Микушевича, А. Голембы, Л. Гинзбурга, Ю. Корнеева, В. Левика, С. Северцева, В. Инбер и др.Редакция стихотворных переводов Л. Гинзбурга.Вступительная статья и составление А. Дымшица.Примечания Г. Егоровой.Иллюстрации М. Туровского.

Иоганнес Роберт Бехер

Драматургия / Драматургия / Поэзия / Проза / Классическая проза