Читаем Порушник праху полностью

— Мені треба поговорити з вами, — і лише тоді зупинився, але не тому, що скінчив, він ще навіть не починав, а тому, що вперше почув свого дядька, який розвернувся у фотелі, одна рука лежить на спинці крісла, а друга — на столі перед собою притримує запалену люльку з маїсових початків, і сам говорить, як і раніше, тим самим голосом, не спиняючись, начебто під час їзди поцвьохуючи гнучким батогом:

— Значить, ти це взяв і йому відніс. Мабуть, навіть не став сушити голову через отой тютюн. І він розповів тобі казочку. Сподіваюся, гарненьку.

І це було все. Він міг йти, насправді міг. Якщо вже так, то йому взагалі не слід було зупинятися на півдорозі, бігти через хол або навіть заходити в будинок, але майнути поряд із обійстям, де він покликав би Алека Сендера, ідучи до стайні; Лукас сказав йому це півгодини тому у в’язниці, навіть коли, здавалося, він готовий був поставити крапку в оповіді, і навіть під зловісною тінню цих Ґаврі, зрештою, не договорив, чудово знаючи, що не треба й намагатися це сказати ні його дядьку, ні будь-якому іншому білому. Але він ще не рухався. Він забув про міс Гебершем. Він відсторонив її, сказавши «Вибачте», і миттєво зник, вибігши з кімнати, не просто вибіг, а просто розчинився — так фокусник одним словом чи жестом посилає у небуття пальму, кролика або вазу з трояндами, і так вони залишилися втрьох: він — у дверях, усе ще тримаючись за одвірок, наполовину в кімнаті, куди він так і не ступив і не мав одійти ще далеко, і наполовину уже у холі, на який йому взагалі не варто було марнувати час і перетинати його, і дядько, що вільно сидів за столом, завалений паперами, де виднілися німецький пивний кухоль, напханий скрученими уривками газет і, напевно, з дюжину люльок із маїсових початків на різній стадії розпалення, а за півмилі від усього цього — старий, безрідний, неприязний, самотній, свавільний, самовпевнений, упертий, неговіркий, незговірливий, незалежний (та ще і зухвалий) негр, а там, за межами цієї тихої, опроміненої лампою кімнати ревів потік часу, як вода з млинового колеса, не ринучи до північної години, але тягнучи північ за собою, не для того, аби жбурнути уламки півночі, але аби обрушити їх лавиною, одним спалахом, що покриває небо: і тепер він знав, що безповоротний момент настав не тоді, коли він погодився, сказавши Лукасу «гаразд», перемовляючись через сталеві ґрати камери, але коли він уже готовий повернутися до холу, причиняючи по собі двері. Тому він спробував ще раз, усе ще спокійним тоном, зараз навіть не поспішаючи, навіть не вимагаючи: просто прозоро-очевидно і з тверезим глуздом:

— Припустімо, що це не з його пістолета вбили того.

— Певна річ, — відповів дядько. — Це точнісінько те саме, у чому я присягався б, якби був Лукасом… чи будь-яким іншим убивцею-негром, або — значення немає — будь-яким невігласом, білим убивцею. Він, напевно, навіть сказав тобі, у що саме вистрілив зі свого пістолета. Що це було? Кролик, чи, може, консервна бляшанка, чи мішень на дереві — просто аби побачити, чи справді він заряджений, чи може стріляти. Але не зважай. Припустімо таке на даний момент: тоді що? Що ти пропонуєш? Ні, що Лукас казав тобі зробити?

І він навіть відповів на це:

— Чи міг би містер Гемптон відкопати його і подивитися?

— На якій підставі? Лукаса схопили через дві хвилини після пострілу, коли той стояв над трупом, а в кишені був пістолет, з якого щойно стріляли. Він ніколи не заперечував, що стріляв — власне, він взагалі відмовився робити будь-які заяви, навіть мені, своєму адвокату — адвокату, по якого сам послав. І як тут ризикувати? Та я б одразу пішов туди і застрелив ще когось з його синів, аніж сказав би Набу[21] Ґаврі, що я хочу викопати тіло його сина із землі, яку освятили і де відспівали вбитого. І якби я зайшов так далеко, то скоріше сказав би йому, що просто хочу вирити труп на світ Божий, аби вирвати у мерця золоті зуби, аніж пояснити причину, що хочу врятувати чорномазого від лінчування.

— Але припустімо… — мовив він.

— Послухай мене, — сказав дядько якимсь утомленим, але безмежно терплячим голосом: — спробуй послухати. Лукаса замкнули за непроникними сталевими дверима. Це найкращий захист, який Гемптон чи будь-хто ще в цьому окрузі може йому надати. Як сказав Вілл Ліґейт, є достатньо народу в цьому окрузі, аби вломитися до нього, попри Таббса — навіть у ті двері, якщо дійсно того хочуть. Але я не вірю, що є стільки таких у цьому окрузі, хто справді хоче повісити Лукаса на телефонному стовпі, обілляти бензином і підпалити.

І зараз те ж саме. Але він усе одно спробував ще раз.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза