Читаем Порушник праху полностью

— О, — сказала міс Гебершем. Вона мовила: — Так, звичайно, — уже на ходу, рухаючись і, наблизившись до шерифа на півдорозі між столом та дверима, узяла в нього ніж і підійшла до столу, коли той оминув її та рушив до дверей, і тоді він з Алеком Сендером попрямували за шерифом до темного передпокою, зачинивши по собі двері; а тоді він здивувався, чому шериф не скінчив одягатися, коли встав з ліжка; чоловік, який призвичаївся прокидатись о пів на четверту ранку, щоб приготувати собі сніданок, навряд чи протестуватиме, аби встати на п’ять хвилин раніше та вбратися в сорочку і взути черевики, а тоді заговорила міс Гебершем, і він згадав про неї у присутності леді, певна річ — ось чому він пішов надіти сорочку та взутися, навіть не сідаючи поснідати, і коли міс Гебершем заговорила, він сіпнувся, не рухаючись, пробудившись, до того лічені секунди, а може, і хвилини сплячи, як кінь, стоячи, — але міс Гебершем тільки перевернула м’ясо набік, щоб відрізати першу скибочку. Вона сказала:

— Хіба він не може зателефонувати у Гаррісберґ і домогтися, щоб окружний прокурор передзвонив судді Мейкоксу?

— Саме це він зараз і робить, — відповів Алек Сендер. — Телефонує.

— Може, тобі краще пройти у коридор — там буде чутніше, що він каже, — озвався дядько до Алека Сендера. Потім дядько знову глянув на міс Гебершем; він теж спостерігав за нею, як вона швидко нарізає бекон, скибку за скибкою, так швидко, майже як автомат. — Містер Гемптон каже, що нам не треба ніяких документів. Ми можемо самі з цим впоратися, не турбуючи суддю Мейкокса…

Міс Гебершем упустила ножа. Вона не поклала його, а просто розкрила долоню, і тим самим рухом підхопила кухонний рушник, витираючи руки, коли відвернулась од столу, перетинаючи кухню, швидко наближаючись до них — швидше, ніж навіть шериф, коли рухався тоді.

— Тоді чого ми тут марудимося? — сказала вона. — Щоб він зав’язав краватку і натягнув піджак?

Дядько швидко підступив до неї.

— Ми нічого не зможемо зробити потемки, — сказав він. — Нам треба дочекатися світання.

— Ми не чекали, — сказала міс Гебершем. Потім вона зупинилася; нічого не лишалося, ніж насуватися на дядька, хоча той її й не чіпав, просто стояв між нею та дверима, доки їй не довелося спинитися бодай на секунду, щоб він її пропустив, і він теж подивився на неї: така пряма постава, худа, майже безформна постать у прямій бавовняній сукні, під досконало-круглим капелюшком, і йому подумалося: «Вона застара для цього, — а потім виправив сам себе: — Жінці, леді не годилося так чинити», — а потім згадав учорашній вечір, коли він вийшов з офісу, пройшов задвірком і свиснув Алеку Сендеру, і він знав, він вірив — як і раніше вірив у це, — що поїхав би сам, навіть якби Алек Сендер зненацька відмовився, але по-справжньому все сталося тільки тоді, коли з-за будинку вийшла міс Гебершем і сказала йому те, що сказала, і він знав, що готовий через те пройти. Він знову згадав, що сказав йому старий Ефраїм після того, як вони знайшли кільце під кнурячим коритом: «Якщо у тебе є щось таке, що не чекає, що треба зробити не зволікаючи, не марнуй часу на чоловіцтво: воно має справу з тим, що твій дядько називає «правила» і «ухвали». Звертайся до жіноцтва і дітлашні: ті до обставин підлаштовуються». Тут одчинилися двері. Він почув, як шериф переходить їдальню з кухонних дверей. Але на кухню шериф не зайшов, зупинився у дверях, стоячи на порозі навіть тоді, коли міс Гебершем промовила суворим, майже безжально-грубим голосом:

— Ну? — і він так і не взувся, так і не підібрав шлейок, які теліпалися, і, здавалося, взагалі не чув міс Гебершем: просто закляк, маячачи, у проході, дивлячись на міс Гебершем — не на її капелюшок, не їй в очі, навіть не в обличчя: просто на неї саму — усе одно що дивитися на рядок, написаний російською чи китайською абеткою, про який хтось, кому ви довіряєте, щойно сказав, що так пишеться ваше ім’я, — і нарешті вимовив задумливим, здивованим голосом:

— Ні, — потім повернув голову подивитися на нього і сказав: — І не ти, — потім знайшов очима Алека Сендера, а той ковзнув поглядом по шерифу, а потім відвів погляд, і знову звів очі. — Ти, — промовив шериф. — Лише ти. Ти поїхав туди в темряві та допоміг викопати мерця. Не лише це — білого мерця, про якого інші білі стверджували, ніби його вбив чорномазий. Чому? Міс Гебершем тебе примусила?

— Ніколи ніхто мене не примушував, — сказав Алек Сендер. — Я навіть не знав, що це зроблю. Я вже сказав Чику, що не поїду. Тільки як ми дісталися до пікапа, то здалося, що кожен сприймає це як факт, що я не зроблю нічого іншого, як поїду, ще до того, як знав, що не поїду.

— Містере Гемптон, — звернулася до шерифа міс Гебершем. Тепер він подивився на неї. Він зараз навіть її почув.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Купец
Купец

Можно выйти живым из ада.Можно даже увести с собою любимого человека.Но ад всегда следует за тобою по пятам.Попав в поле зрения спецслужб, человек уже не принадлежит себе. Никто не обязан учитывать его желания и считаться с его запросами. Чтобы обеспечить покой своей жены и еще не родившегося сына, Беглец соглашается вернуться в «Зону-31». На этот раз – уже не в роли Бродяги, ему поставлена задача, которую невозможно выполнить в одиночку. В команду Петра входят серьёзные специалисты, но на переднем крае предстоит выступать именно ему. Он должен предстать перед всеми в новом обличье – торговца.Но когда интересы могущественных транснациональных корпораций вступают в противоречие с интересами отдельного государства, в ход могут быть пущены любые, даже самые крайние средства…

Александр Сергеевич Конторович , Евгений Артёмович Алексеев , Руслан Викторович Мельников , Франц Кафка

Фантастика / Классическая проза / Самиздат, сетевая литература / Боевая фантастика / Попаданцы / Фэнтези
Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза