Порушник праху

— Ну, Меґґі, хочеш розбудити Чарлі? — потім попрямувала за ними до вхідних дверей, і цього разу сказала, — а він знову подумав, що їх ніколи не подолати через їхню мінливість, яка є не просто здатністю до руху, а й готовністю відмовитися з ефірною швидкістю вітру не тільки від своєї позиції, але й принципу; вам і не доведеться мобілізувати свої сили, тому що ви їх уже отримали: удосконалена артилерія, тягар і вплив, право на справедливість, і попередній досвід, і використання, і все інше пішли в атаку і розчистили поле битви, і змели все на своєму шляху — чи ви так вважатимете, доки не виявите, що ворог нікуди й не відступав, а вже покинув поле, і не просто покинув, а й за цей час узурпував ваш бойовий клич; ви вірили, що захопили цитадель, а натомість утямили, що просто потрапили на незахищену позицію, а потім ще й виявили при ясному розумі та тверезій пам’яті, що ніким не відбита, несподівана битва вже почалася у вашому незахищеному, відкритому тилу, — вона сказала:

— Але ж йому треба спати! Він навіть не лягав! — тому він зупинився, доки дядько, який ішов за ним, не озвався, не засичав на нього:

— Ходімо! Що з тобою? Хіба не знаєш, що вона затятіша, ніж ми з тобою, от як стара міс Гебершем була затятіша, ніж ти і Алек Сендер, разом узяті; ти міг би поїхати туди без того, аби вона тягнула тебе за руку, а от Алек Сендер не зміг би, та й щодо тебе я все ж таки не певен, чи взявся б ти, якби дістався туди. — Тому він зарухався пліч-о-пліч з дядьком туди, де сиділа у своїй вантажівці міс Гебершем, припаркувавшись за дядьковим автомобілем (той був у гаражі о дев’ятій вечора; потім, коли матиме час, для нього головне не забути спитати дядька, куди мати посилала його шукати). — Беру свої слова назад, — сказав дядько. — Забудь. Устами дитини і старої панни… — перефразував він. — Цілком правильно, як і більшість людських істин, просто не люблю, коли цю істину жбурляють в обличчя о третій ночі. І не забудь про свою матінку — та, звісно, і не зможеш; вона вже давно подбала. Просто пам’ятай, що вони можуть витримати будь-що, прийняти будь-який факт (це тільки чоловіки не вірять фактам), якщо лише не дивитимуться цьому в обличчя; можуть перетравити це, відвернувшись і простягнувши руку — як-от політик, коли бере хабаря. Подивися на неї: вона може прожити довге, утішне, щасливе життя, та ні на йоту не відступиться од своєї відмови простити тобі, що ти досить виріс, аби сам собі застібати штани.

Ще не розвиднілося, коли дядько зупинив машину біля шерифових воріт і вони коротким шляхом пішли нагору, до галереї орендованого будинку. (Оскільки він не міг бути наступником самого себе, домігшись успіху, хоча перебував уже на третьому терміні, час між виборами на посаду для шерифа Гемптона насправді майже вдвічі перевищував дванадцять років його служби. Він був сільським мешканцем, сам фермер і фермерський син, коли його вперше обрали, а зараз — власником ферми і хати, де народився, а нині живучи в орендованому міському будинку на час своїх повноважень, доки не повернеться на ферму, де його справжній дім, щоб жити там, доки не зможе балотуватися й пройти вибори — і знову стати шерифом).

— Сподіваюся, він не сплюх, — сказала міс Гебершем.

— Він не спить, — відповів дядько. — Він готує сніданок.

— Готує сніданок? — перепитала міс Гебершем: і тоді він дізнався, що, попри пряму поставу і капелюшок, який не зрушився з місця, точно вмостившись на маківці, начебто пригвинчений, а насправді тримаючись завдяки непохитній рівновазі шиї, як у негритянок, що носять на голові прання для всієї численної родини, вона зморилася від напруги і недосипання.

— Він сільський чоловік, — сказав дядько. — Будь-яка їжа для нього на світанку — вже обід. Місіс Гемптон — у Мемфісі, у них там дочка при надії, а єдина жінка, яка готуватиме йому сніданок о пів на четверту ранку, — це його дружина. У місті неможливо найняти куховарку, яка б на це погодилася. Вона приходить пізно, по восьмій, і миє посуд.

Дядько не постукав. Він почав одмикати двері, зупинився та озирнувся понад їхніми головами, туди, де внизу біля ґанку стояв Алек Сендер.

— Не сподівайся відкараскатися лише тому, що твоя мама не голосує, — звернувся він до Алека Сендера. — Ти теж заходь.