Порушник праху

— Я теж, містере Ґаврі, — мовив шериф. — Тому що його застрелили не зі старого кольта сорок першого калібру, що був у Лукаса Бічема — Вінсона вбили з іншого.

І, спостерігаючи за ними, він думав: «Ні! Ні! Не кажи цього! Не питай!» — і якийсь час йому здавалося, він вірив, що старий не скаже ні слова, стоячи перед шерифом, але зараз, не дивлячись на нього, бо його зморщені повіки опустилися, приховуючи очі, але так роблять, видивляючись щось під ногами, тому ви не могли б сказати, чи старий заплющив очі, чи просто дивився на те, що лежало на землі між ним і шерифом. Але він помилявся: повіки знову піднялися й знову відкрили важкий погляд гострих вицвілих очей старого, які зорили на шерифа; і знов озвався його голос, який дев’ятистам з дев’ятисот осіб здався би просто жвавим:

— А з чого вбили Вінсона, шерифе?

— З німецького автоматичного «люґера»[32], містере Ґаврі, — сказав шериф. — Такий привіз Бадді МакКалум, повернувшись із Франції у 1919-му, і цього літа виміняв на пару фоксхаундів.

І йому здалося, що, може, повіки знову заплющаться, навіть точно заплющаться, але й цього разу він помилився: думав доти, доки старий знову не пожвавився, швидкий і жилавий, знову рухливий, уже промовляючи владно, безапеляційно та голосно, не просто відмітаючи всі протилежні думки та заперечення, а просто тоном, не здатним до такого розуміння:

— Гаразд, сини. Вантажмо нашого хлопчика на мула та забираймо додому.

Дев’ять