Повернення до кафе на краю світу

Та ніч мене змінила. Те, що я дізнався, до сьогодні впливає на безліч аспектів мого життя. Історія про зелену морську черепаху, оповідка про рибалку, розмова з Енн про те, як вибрати варіант реальності… Усе це відіграє дуже важливу роль у моєму нинішньому житті.

Кейсі всміхнулася й відкинулась на спинку дивана. Кивнула на вхід до кафе:

— Минулого разу ти ввійшов у ці двері не таким щасливим.

Я всміхнувся й собі.

— Тепер усе краще. Власне кажучи, так краще, що мені важко згадати, яке було моє життя колись. Тобто мені справді треба добре подумати, щоб згадати, яким складним життя здавалося тоді.

— Отже, ти покинув кафе, а що сталося потім?

— Дещо змінилось, — я знизав плечима. — Змінився я. Мої переконання, вчинки, підходи… Деякі зміни були дрібні, деякі — незмірно масштабніші. Я пішов звідси й невдовзі покинув своє заняття, вирішивши подивитися світ.

— Справді?

Я кивнув.

— Я вже давно про таке мріяв. Однак це завжди здавалося великим божевіллям. Проте, повернувшись із кафе, я став відкритішим. Гадаю, раніше, зустрічаючи людей, які робили щось неймовірне, я оточував себе стінами. Знаходив мільйон причин, щоб нізащо не робити цього. Побувавши тут, я почав дивитися на цих людей інакше. Вони перестали бути загрозою. Тепер це були мої поводирі. Гадаю, раніше я був невпевнений у своїй сутності.

Страшенно боявся видатися дурнем чи знітитися, бо не знав дечого й не питав. Або й гірше: я навіть не хотів братися до навчання. Хай там як, повернувшись звідси, я знов і знов зустрічався з цікавими людьми, які подорожували світом. Я взяв і, відклавши трохи грошей, так само пустився в мандри.

Кейсі кивнула.

— І що?

Я всміхнувся.

— Усе було так чудово, що мені й за п’ятдесят життів не пояснити. Тобто це також повністю змінило моє життя. На нашій планеті є безліч неймовірних місць. А ще можна здобути не менш чудовий досвід. Я вже мовчу про уроки, які можна отримати.

Розділ 4

Ми з Кейсі проговорили майже годину. Я розповів їй про місця, у яких побував, і про деякі свої пригоди. Поїздка на сафарі в Африці, видирання на Великий китайський мур, дослідження джунглів Борнео, вештання пам’ятками давнього Риму… У мене склалося враження, ніби Кейсі знала багато тих місць, про які я говорив. Щось підказувало, що вона теж мандрівниця. Однак у Кейсі було повно запитань.

— А що в тебе? — урешті спитав я. — Досі я говорив майже весь час. Що ти робила?

— Ну, як ти, напевно, помітив, ми сьогодні не на тому місці, де були, коли ти завітав до нас востаннє.

— Саме це мене й цікавило.

Вона кивнула.

— Це не просто так. Сьогодні дещо станеться.

— Що саме?

Тут на стоянку заїхала біла автівка.

Кейсі поглянула на неї у вікно.

— Джоне, ти багато знаєш про кулінарію?

— Та ні. Ну. мабуть, подужав би приготувати ваш стандартний сніданок. А що?

— Майк сьогодні трохи спізниться. Мені б не завадило трохи допомоги на кухні, — Кейсі кивнула на машину, що зупинилася. — Здається, у нас перший клієнт.

Я міг сказати «ні» з безлічі причин. Я ще ніколи не куховарив у кафе. Умів готувати лише кілька страв. Не працював там насправді… Але чомусь усе це видавалося цілком нормальним.

Я всміхнувся.

— Що ж, якщо клієнт замовить панкейки з чорницями чи грінки з ананасом, у нас усе гаразд. Якщо йтиметься про щось інше, я не можу пообіцяти багато.

Кейсі відповіла мені усмішкою.

— Сподіватимемося на щось таке. — Вона знову поглянула на автівку. — Може, підеш оглянули кухню? Я зазирну до тебе за кілька хвилин.

Розділ 5

Кейсі побачила, як із машини вийшла жінка. За гавайськими мірками вона була вдягнена надто ошатно. Діловий костюм, високі підбори, волосся, зібране шпильками… А головне — у неї був дуже виснажений вигляд. До того ж жінка намагалась одночасно зачинити дверцята машини, сховати ключі й відповісти на дзвінок.

Зачинити дверцята їй вдалося, але вона ненароком зронила ключі на гравій. Кейсі почула, як жінка чортихнулася, нагинаючись по них. Нагнувшись, вона впустила ще й телефон. Кейсі всміхнулася.

Успішно підібравши ключі й телефон, жінка пішла до дверей кафе. Телефон вона знову піднесла до вуха. Піднявшись сходами, щоб увійти, жінка згадала, що не замкнула дверцят машини. Почала вовтузитися з ключами — і впустила їх ще раз.

На її обличчі відбилося роздратування. Урешті, повернувши собі ключі, вона таки замкнула машину з гучним «бі-біп».

Жінка відчинила двері кафе й притиснула телефон до вуха, неначе намагаючись краще чути.

— Не чую! — голосно сказала вона. — Сигнал жахливий. Я не… я не…

Жінка поглянула на телефон. А тоді, роздратовано зітхнувши, вимкнула його.

— Привіт, — спокійним голосом мовила Кейсі. Досі вона стояла біля входу, стежачи за всім цим.

Жінка здивовано підвела погляд.

— Привіт. Вибачте. Я просто… ну… — Жінка похитала головою. — Я намагалася завершити виклик, але сигнал раптом зник.

Кейсі кивнула.

— Атож, тут часом таке буває. — Усміхнулася. — Чим можу вам допомогти?