Правда

Герой поднимается с кровати. Герой, разглаживая простынь:

Чи то поряд хтось, чи когось нема?
Нащо лине до мене це?
Мене тягне сум, мені все – дарма,
Але чую й гадаю все -

Чи то голос твій, чи немовна тиш?

Й поради ніхто не дасть!
Мене втома гне, доки ти мовчиш,
Доки пісня мовчить твоя -

На п'ятьох струнах ти заграй мені,

Й про жалі свої заспівай.
Як ти бідно жив і як мріяв ти,
Що знайдеться моя душа.

Сцена вторая: «Я хочу жити!»

Светает. Герой, открывая окно:

Не хочу я так більше жити
У самоті та бруді.
До мене лине промінь світлий
Й життя сповняє груди!

Кохатиму віднині знов,

Й палко, й соромливо!
Нехай до мене йде любов,
Я зараз маю сили

Її прийняти, серце запалить,

Воно уже так довго не горіло!
Чом намагався я не жить,
Коли я є живий,

Коли повіки світло б'є

Й до сонця нудить бігти?
Чому я згадував тебе?
Вже годі! Я не твій!

Тепер належу світу, він – мені!

Я врешті жити хочу,
Я хочу жити, бо живий,
Бо сяють мої очі!

Сцена третья: «Правда»

Герой рассвету:

Я на вічне вже не чекаю -
Досить цього. Одне скажи,
Чи лишилося щось між нами,
Чи дарма я тобою жив?

Вже не будемо, я розумію,

По вустах впізнавать один одного.
Та навіщо тоді ми мріяли,
Якщо мріяли загалом?

То не сум! Я лише питаю,

Чи згаса й у тобі все це?
Якщо ні, то лишилось між нами
Щось поза кінцем.

Значить, любов наша варта

І до небес сягнуть.
Значить, тобі я дякую
За правду та нашу путь.

Встаёт солнце. Всё заливается светом.