Правда про Росію

«Перед 25 роками гостював у Парижі славний на Московщині поет Гоголь. Перебував він тут із св. пам. Міцкевичем та зі мною співукраїнцем у тісній дружбі. У цій дружбі не витримав, на жаль, але тоді ми часто сходилися вечорами на літературно-політичні розмови. Очевидно, говорили ми найчастіше про москалів, осоружних і нам, і йому. Справа їхньої фінськости була на столі. Гоголь підтримував її з цілою своєю українською пристрастю. Він мав у себе під рукою значні збірки сільських пісень у розмаїтих слов’янських говірках. Отож, із приводу фінських москалів він склав та читав нам прекрасне писемце. У нім він доказував, через порівняння та зіставлення поруч себе пісень чеських, сербських, українських і т. і. з московськими, вражаючі очі різниці духа, звичаїв та моральности москалів та інших слов’ян. Про кожне людське чуття була окрема пісенька: тут наша слов’янська — солодка, лагідна, а тут же поруч московська, понура, дика, не рідко канібальська. Що це писемце сердешно вдоволило Міцкевича та мене, можеш собі, шановний земляче, легко уявити. По багатьох роках у Римі я хотів одержати від Гоголя ці порівняння, але Гоголь вже було перекинувся на оборонця царя та православія, а тому я дав йому спокій. Що ж одначе сталося з тим писемцем? Хіба в посмертній збірці творів Гоголя не знайдеться щось подібне? Це знаменито прислужилося б для підтримки твоїх висновків. У кожному випадку знайдеться чи ні у творах Гоголя подібна паралель — її не тяжко й тепер скласти, але не віджалувана шкода тих багатьох та характерних анекдотів про москалів, що їх лише єдиний Гоголь міг знати й сам оповісти з особистим та особливим дотепом (Львів, 1901, с. 467).

Так само в значно пізнішім листі до того самого Духенського Богдан Залєський дня 11 грудня 1879 року знову писав про Гоголя:

«З Гоголем я запізнався в Парижі навесні 1833 чи 1834 року (в дійсності це було в 1837 році). Я мешкав тоді в Севрі. Приїхав (Гоголь) як до українця й застав мене (далі бракує кількох слів, папір подертий, — примітка Дениса Залеського, сина Богданового). Я пережив кілька тижнів у добрій гармонії з козаком задніпровським. По літах стрінувся я з ним у Римі ще раз, але вже його було перехопив Василь Жуковський. У прощі моїй до Єрисалиму я, на жаль, з ним розминувся десь на Ливані. Взагалі про Гоголя я знаю багато подробиць від сестринця його Ґалаґана та від професора Поґодіна. Подробиці ці цікаві, але не будуючі і звичайно такі архисмутні, що ліпше не згадувати про них».

Слід спинитися також на досить відомому, але часто неправильно трактованому листі Гоголя до Смірнової, де Гоголь запевняє, ніби він сам не знає, яка в нього душа — українська, чи московська. Ці викручування, мабуть зовсім нещирі, Гоголь був примушений написати у відповідь на листа своєї великої приятельки й прихильниці з петербурзьких двірських кіл Смірнової-Россетт, що до того почувала себе землячкою письменника. Отже Смірнова з повним занепокоєнням сповіщала свого земляка й приятеля дня З листопада 1843 року з Петербургу, що їй довелося бути під час однієї досить загрозливої для Гоголя розмови:

«При Вяземському та Самаринові й Толстом розговорилися про дух, в якому написані Ваші «Мертві душі» й Толстой зробив зауваження, що Ви всіх москалів представили в бридкому вигляді — у той час, як всім українцям дали щось притягаюче. Не зважаючи на забавні прояви в житті й побуті, навіть і ці мають щось наївно-приємне. У вас немає ні одного українця такого підлого, як Ноздрьов. Коробочка небридка саме через те, що вона українка. Толстой вбачає ненароком проявлену небратерськість у тому, що коли (на початку «Мертвих душ») розмовляє двоє селян і ви кажете: «два русскіх мужика», він, а по ньому Тютчев, дуже розумна людина, також зазначили, що Москвин вже ніяк не сказав би «два русскіх мужіка». Обидва казали, що ваша душа українська вся вихлюпнулась у «Тарасі Бульбі», де з такою любов’ю ви виставили Тараса, Андрія, Остапа» («Русская старина», 1888, Октябрь, стор. 132-133).

Видавець цього листування В. Шенрок до цього додає, що «американцеві» Толстому траплялось не раз з «ажестачонним азартом» накидатись на твори Гоголя. А Сергій Аксаков також розповідає у своїх спогадах «История моего знакомства с Гоголем»:

«Я сам чув, як знаний граф Толстой казав, на вселюдних зборах у домі Перфільєвих, що були гарячими поклонниками Гоголя, що він (тобто Гоголь) «враґ Россії» та що його належить у кайданах заслати в Сибір» («Русь», Москва, 1880, №6, с. 16).