Правда про Росію

Дивлюся, цар підходить
До найстаршого... та в пику
Його як затопить!
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!... А той собі
Ще меншого туза
Межи плечі, той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по вулицях
Та давай місити
Недобитків православних.

На цей опис Драгоманову «аж жалко дивитися», так все в нім по-дитячому описано.

Тим часом, ту саму ієрархію рабства — супроти вищих, і хамства — супроти нижчих — зауважує в миколаївській Росії культурний європеєць, подібний до Шевченка візіонер, маркіз де Кюстін, який у своїх подорожніх замітках 1839 року пише:

«В Росії «людина, яка лише дрібочку підноситься над юрбою, зараз отримує право... знущатися над іншими людьми, яким подає дальші удари, що сама одержала від вищих, щоб у болю, який спричинила іншому, знайти потіху на біль, що зазнала сама». (Кюстін, лист 22).

Як бачимо, Шевченко лише прибрав у вірші ідею про «моральні підстави» царського самодержавства, — ідею, яку не поминув своєю увагою вдумливий європеєць, яка викликала в нім майже той самий образ, що в нашого поета. Той образ був «несмачний» лише адораторові Росії — Драгоманову. Останній тут цілком погоджується зі знаним шевченкожером Бєлінським: «Бєлінський таїш сказав багато правди в своєму строгому суді про «Гайдамаки». «Замашек плохого піїти» справді чимало у Шевченка» — пише, осміюючи себе, український союзник того самого Бєлінського, який тішився із заслання Шевченка і хвалив за цю варварську помсту царя... (Д. Донцов — «Два антиподи», Вісник, Львів, 1938, Українська Думка, Лондон 1955, червень).

3. ЗАБУТІ ГОЛОСИ ПЕРЕСТОРОГИ

СВОГО ЧАСУ ЧИМАЛО ВИДАТНИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ПОЛІТИКІВ ТА АВТОРІВ ВИСЛОВИЛИ НА АДРЕСУ РОСІЇ, ПОДІБНО ДО КЮСТІНА, ЧИМАЛО ВЛУЧНИХ ТА ГЛИБОКИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ.

На жаль, ці поважні голоси перестороги загубилися в гаморі сучасного метушливого життя.

У французькому Конвенті року 1795 Буасі Д’Анґля остерігав перед небезпекою, яка насувалася від Росії. Він казав: «Росія — гірський руїнницький потік, а щоб він не розлився, його конче треба спинити. Чи треба мені нагадувати, що вже шістдесят років, як Росія, ховаючи в собі дикунську силу, придбавши способи новітньої тактики поневолила Україну, знищила Кавказ, підбила Грузію, звоювала Крим, поділила Польщу...

Знаю, що мені можуть відповісти із повного підставою, Що російська імперія — це велетень на глиняних ногах, що корупція роз’їдає її, що рабство позбавляє її всякої енергії, що розширюючись вона тим самим готує свою руїну і що кожне її завоювання — це крок до катастрофи. Погоджуюсь з усім тим, але гігант раніше, ніж загинути, роздушить нас і впаде на наші руїни.

Подумайте про це: Час минає, блискавка блискає... Московський потік збирається, Атила рушає вдруге і ви загинете, як своєчасно не з’єднаєте свої сили, не зупините цього руїнницького бича.»

У середині минулого століття славний французький історик, Мішле назвав Росію «холерою» і просто остерігав: «Коли ми допустимо Росію до участи в європейських справах, то впустимо в Європу розпад і смуту». Російська пропаганда, казав Мішле — різноманітна й відповідна до кожного народу і кожної країни, ще вчора казали, що Росія — це християнство, а завтра скажуть — що вона втілення соціалізму. З її жахливим ладом, з її божевільними володарями — для Росії нема надії.»

Один з найвйдатніших італійських філософів та патріотів XIX ст. Джоберті сказав, що Росія послуговується всередині кайданами і вбивством, а назовні — пропагандою, шахрайством і найбільш зручними інтригами.

Англійський знавець Росії Давід Уркравт, як дипломат докладно знайомий з російськими справами та прагненнями поневолених народів, нагадував Англії про заповіт фундатора петербурзької імперії. Правдивий чи вигаданий, він абсолютно відповідає незмінній загальній лінії всіх російських режимів. Уркравт систематично звертав увагу на невпинні російські інтриги й закликав до гострого поборювання російської політики.

Англієць Гейвелок Елліс («Новий дух» 1892), пишучи про московські секти та Толстого, зазначав: «В усіх цих сектах ми бачили ціпкість, з якою москалі тримаються свого природного комунізму, общини та сексуальної свободи, Цей релігійний дух є лише іншим проявом духу, що виявляє себе в нігілізмі і це є ширший, глибший та цікавіший прояв» (с. 181).