Precedent UA — 2015

26) рішення Франківського районного суду міста Львова від 13 березня 2012 року, судді: Дзеньдзюра С. М., Лозинський Б. М. та Шеремета Ю. С.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/43203194

Теза із рішення: «…Відповідно до п. 50рішення Європейського суду з прав людини у справі «Луценко проти України» від 18 грудня 2008 року суд встановив наступне «Щодо фактів справи, яка розглядається, Суд нагадує, що пан Н. Л. дав свої зізнавальні показання під час допиту його як свідка. З огляду на відсутність яких — небудь доказів стосовно поганого поводження з цією особою, Суд не може встановити поза розумним сумнівом той факт, що він давав свої показання під тиском. З іншого боку, Суд зазначає, що, на відміну від підозрюваного або обвинуваченого, які згідно з чинним законодавством користувалися правом «на мовчання», свідок був зобов’язаний повідомити всю відому йому інформацію, інакше він би ніс кримінальну відповідальність. Більше того, на відміну від підозрюваного або обвинуваченого свідок не мав передбаченого законом права проконсультуватися з адвокатом перед першим допитом. 51. Хоча в цій справі йдеться про визнання винним не того, хто давав зізнавальні показання, а його співобвинуваченого, Суд визнає, що основоположні принципи є загалом такими самими, і що такі показання, отримані за відсутності процесуальних гарантій, повинні були розглядатися з надзвичайною ретельністю, із врахуванням, зокрема, того факту, що пан Н. Л. одразу відмовився від своїх показань, поскаржившись до компетентних органів на те, що він давав їх під тиском. Крім того, пан Н. Л. постійно заперечував свої попередні зізнання не лише під час першого відкритого слухання в суді, але ще на стадії досудового слідства…»

27) рішення Скадовського районного суду Херсонської області від 15 травня 2015 року, справа № 663/517/14-к, суддя Ведмідська Н.І.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/44176432

Теза із рішення: «…Згідно рішення Європейського суду з прав людини… використання показань осіб, які вони давали як свідки без участі адвоката чи іншого фахівця у галузі права, для доведення вини у вчиненні ними злочину є порушенням п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод…»

28) рішення Надвірнянського районного суду Івано — Франківської області від 01 липня 2015 року, справа № 348/1935/13-к, судді: Мужик І.І., Гураш М. В. та Грещук РП.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/46005014

Теза із рішення: «… Тому у суду не виникає сумніву про те, що за обставин, викладених у вироку вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 застосовуючи при цьому оцінку зібраних доказів критерій «поза розумним сумнівом», який прийнятий в практиці Європейського Суду з прав людини та є рішення, в яких питання використання доказів отриманих «незаконно» аналізувалися з погляду права на справедливий судовий розгляд…»

Балицький проти України, № 12793/03, 03 листопада 2011 року

Фактичні обставини справи: 9 травня 1998 року заявника затримали за хуліганство та привезли до Фрунзівського відділку міліції міста Києва. Щоб отримати зізнання у вчиненні вбивства його сусіда по будинку, міліціонери декілька разів побили заявника. 11 травня Фрунзевський районний суд визнав його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та наклав стягнення у вигляді 15 днів арешту. Заявника привезли з суду назад до відділку міліції, де він був знову підданий поганому поводженню з боку міліціонерів. Того дня його допитали як свідка, а наступного — заявник зізнався у вчиненні вбивства та крадіжки. Заявника допитали як підозрюваного, а потім і як обвинуваченого без присутності адвоката, надавши останнього лише 1 червня 1998 року, коли справа була направлена на розслідування до прокуратури та кваліфікація була замінена на вбивство з корисливих мотивів, що вимагало обов’язкового надання захисника. Заявник поскаржився на неправомірні дії міліціонерів, однак отримав відмову в порушенні кримінальної справи 14 грудня 2001 року, заявник не оскаржив це рішення до суду, але підняв питання поганого поводження під час судового розгляду його справи. 20 червня 2002 року заявника визнали винуватим у вчиненні вбивства та грабежу, встановивши покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. Апеляційна та касаційна скарги заявника були залишені без задоволення.

Суд встановив, що формально застосувавши до заявника адміністративне затримання, а фактично поводячись із ним як із підозрюваним у вчиненні злочину, органи слідства позбавили його доступу до захисника, участь якого була б обов'язковою згідно із законодавством України, якби він обвинувачувався у вбивстві, вчиненому з корисливих мотивів, тобто злочину, у зв'язку з яким його фактично допитували.