Precedent UA — 2015

Суд задовольнив прохання слідчого та підтвердив його мотивування. Експерти склали висновок 27 липня, згідно якого заявник ніколи не страждав від якого — небудь хронічного психологічного захворювання, а у нього лише відзначався параноїдальний розлад особистості, що не впливає на його здатність усвідомлювати та контролювати ситуацію. Заявник подав 9 липня 2007 року клопотання до суду про зміну йому запобіжного заходу на заставу в розмірі 20 000 гривень, однак суд 17 серпня відхилив це прохання. 25 грудня 2008 року суд першої інстанції призначив проведення заявникові знову судово — психіатричної експертизи в рамках розслідування справ про вимагання у С. та про втручання у ремонт газопроводу. Експертиза тривала з 30 січня по 26 лютого 2009 року. Висновок експертів був такий же як спершу встановила амбулаторна експертиза 11 червня 2007 року. Суд визнав заявника винуватим у вчиненні вимагання грошей у Б. та у втручанні у ремонт газопроводу, обвинувачення у вимаганні грошей у С. було знято за відсутності доказів, призначивши йому примусове лікування. Апеляційний суд 23 грудня 2009 року скасував вирок, так як він був винесений за відсутності заявника. 29 червня 2010 року суд задовольнив відмову заявника від декількох адвокатів та призначив йому державного захисника. В тому ж році 11 жовтня суд першої інстанції вкотре призначає судово — психологічну експертизу, яка підтверджує раніше поставлений йому діагноз. 5 квітня 2011 року із заявника було знято обвинувачення у втручанні в ремонт газопроводу та вимагання грошей у С… За три дні суд першої інстанції без присутності заявника визнав його винуватим у вимаганні грошей у Б., призначивши йому поміщення до психіатричної лікарні для лікування в стаціонарі загального типу. Судовий розгляд був призупинений до його одужання. Син заявника оскаржив це судове рішення. Однак апеляційний суд залишив його в силі 16 серпня того ж року. 14 вересня заявника перевели із слідчого ізолятору до Гейковської психоневрологічної лікарні у Дніпропетровській області. 22 березня 2012 року касаційний суд відхилив скаргу заявника, представлену його сином. Заявника виписали із лікарні 26 жовтня 2012 року. А 23 квітня 2013 року за його бажання його оглянули у Харківському обласному бюро судово — медичних експертиз, встановивши, що він не хворів на будь — яке психологічне захворювання, як на той момент, так і на час вчинення злочину. На запит адвоката заявника незалежний експерт виніс заключення, що дві експертизи, що встановили у нього психологічне захворювання, були науково необґрунтованими, а недопущення його до участі в судові засідання без обґрунтованих для цього медичних підстав.

Суд встановив, що тримання заявника під вартою у період з 17 серпня по 17 вересня 2007 року було незаконним, оскільки це не було підкріплено рішенням суду, що витікає із правового пробілу та є структурною проблемою в Україні; національна влада не обґрунтувала належним чином продовження тримання заявника під вартою протягом 3 років та 3,5 місяців; національне законодавство не передбачало можливості перегляду законності подальшого утримання під вартою після завершення судового слідства; суди не зобов’язані були пояснювати причини своїх рішень, що дозволяло затримання та визначення такого строку тримання під вартою; швидкість, з якою прохання про звільнення могло бути розглянуто, залежала від встановленої дати слухання.

Представник заявника в Суді: адвокат Михайло Тарахкало.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 (с), (е), 3 та 4 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 19, 92, 93, 94, Кримінального кодексу України 2001 року, статті 156, 416, 419, Кримінально — процесуального кодексу України 1960 року, статті 3, 7, 19, 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» 2000 року, Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 від 03 червня 2005 року.

Основні тези:

«Суд повторює, що відповідно до його усталеної практики особа не може вважатися «психічно хворою» та позбавлена волі, якщо не дотримано трьох нижченаведених мінімальних умов; по — перше, об’єктивна медична експертиза повинна достовірно показати, що особа є психічно хворою; по — друге, психічний розлад має бути таким, що обумовлює примусове тримання особи у психіатричній лікарні; по — третє, необхідність продовжуваного тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості такого захворювання…» (§ 99)

«…Значення терміну «психічно хворі» постійно еволюціонує, оскільки прогрес досліджень у психіатрії та гнучкість лікування розвиваються. Тим не менш, підпункт «е» пункту 1 статті 5 Конвенції не можна сприймати як такий, що дозволяє тримання особи під вартою лише через те, що її погляд и чи поведінка відрізняються від норм, що переважають у суспільстві» (§ 102)