Precedent UA — 2015

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1390222446

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 06 лютого 2015 року, справа № 761/10888/13-к, суддя Козятник Л. Г.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42691177

Теза із рішення: «…Тобто, адміністративне затримання ОСОБА_2 відбулося фактично для можливості допиту його в якості підозрюваного у кримінальній справі, що становить свавільне позбавлення волі та є безумовним порушенням п. 1 статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини. Про аналогічні обставини зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини…»

Доронін проти України, № 16505/02, 19 лютого 2009 року

Фактичні обставини справи: слідчий Жовтневого районного відділку міліції міста Полтави виніс постанову про проведення обшуку у квартирі заявника, а також про його привід у якості підозрюваного у вбивстві діда заявника. 20 квітня 2000 року заявника затримали у місті Харкові та привезли до міста Полтави. Після прибуття до міста Полтави заявник нібито намагався втекти, вчиняючи опір працівникам міліції, і вони намагалися йому завадити. Того ж дня міліціонери склали протокол про супротив заявника. На підставі цього протоколу 21 квітня за рішенням суду заявника було притягнено до адміністративної відповідальності за вчинення хуліганства та призначено стягнення у вигляді 5 днів адміністративного арешту. Рішення було остаточним. Попри це заявник оскаржив рішення до вищих судів, але отримав відмови. Зі слів заявника, він написав 22 квітня 2000 року зізнання у вбивстві, надиктоване йому та підписане слідчим іншим числом, — 20 квітня. Також слідчий того дня склав протокол допиту підозрюваного 20‑м числом. Заявник не був представлений адвокатом протягом вказаного вище часу Заявника звинуватили у вчиненні вбивства та затримали 25 квітня, а 27 квітня Жовтневий районний суд міста Полтави виніс постанову про взяття його під варту. Скарга заявника на неправомірність його затримання була відхилена судом. В ході судового розгляду кримінальної справи щодо заявника адвокат клопотав про звільнення його з-під варти, та отримав відмову, яку оскаржив. Апеляційна інстанція задовольнила скаргу та направила справу на новий судовий розгляд. Продовження строку тримання під вартою було підтримано судом першої інстанції і цього разу, та скарга заявника не була задоволена вищестоящим судом. Адвокат згодом знову клопотав перед судом про звільнення заявника з-під варти, але того ж дня йому було відмовлено. 7 березня 2002 року була проведена судово — медична експертиза, яка встановила, що смерть діда заявника настала в момент, коли заявник не міг бути присутнім на місці вчинення злочину. Справу щодо заявника направили на додаткове розслідування та відпустили під підписку про невиїзд. А 30 грудня кримінальна справа була закрита за відсутності доказів його причетності.

Суд встановив, що адміністративний арешт заявника був використаний для того, щоб забезпечити його перебування як підозрюваного в кримінальній справі в розпорядженні слідчих органів, не забезпечуючи при цьому його процесуальних прав як підозрюваного, зокрема, його права на захист; тримання під вартою в періоди з 25 червня по 21 серпня 2000 року та з 8 вересня по 3 жовтня було незаконним без будь — якого рішення; інші періоди тримання заявника під вартою ґрунтувалися на судовому рішенні, яке передбачало тримання під вартою без зазначення якого — небудь строку або узаконюючи затримання заднім числом в порушення конвенційного права на свободу; посилаючись на тяжкість вчиненого злочину, органи влади продовжували тримання заявника під вартою на підставах, які не можуть бути визнані «допустимими та достатніми».

Представник заявника в Суді: адвокат Аркадій Бущенко.

Суд визнав порушення статті 5 §§ 1 та 3 Конвенції.

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 135, 136, 148, 149, 155, 156, 241, 236, 242, 244 Кримінально — процесуального кодексу України, статті 32, 185, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 року.

Основні тези::

«Суд повторює, що проголошуючи право на свободу, стаття 5 § 1 Конвенції має на увазі фізичну свободу особи, і мета цього положення полягає в недопущенні свавільного позбавлення такої свободи» (§ 52).