Презентация PowerPoint

Тим часом «Бонадвентур» відважно плив між рифами, звивистими проходами, і Пенкроф з напруженою увагою вдивлявся в кожний їхній вигин. Він довірив Герберту стерно, а сам, стоячи на носі бота, вдивлявся у воду і, взявши фал, готовий був негайно спустити вітрило. Гедеон Спілет оглядав берег у бінокль, але нічого не помітив.

Нарешті, майже опівдні форштевень «Бопадвентура» вдарився об піщаний берег. Кинули якір, спустили вітрила, і екіпаж бота висадився на сушу.

Вони не сумнівалися, що це острів Табор, тому що, судячи з останніх карт, іншого острова між Новою Зеландією й узбережжям Америки в Тихому океані не існувало.

Судно міцно пришвартували, щоб його не відніс відлив. Потім Пенкроф і обидва його товариша, добряче озброївшись, вирушили до пагорба конічної форми, що піднімався футів на двісті п’ятдесят — триста над рівнем моря, за півмилі від берега.

— Огляньмо острівець з вершини гірки й одержимо про нього загальне уявлення,, а це полегшить нам пошуки, — зауважив Гедеон Спілет.

— Так зробив містер Сміт на острові Лінкольна, піднявшись на гору Франкліна! — вигукнув Герберт.

— Саме так, — підтвердив журналіст, — з цього й треба почати!

Друзі, розмовляючи, йшли лугом, що простягався до підніжжя

пагорба. Над ними кружляла зграя скелястих голубів і морських ластівок, таких же, як на острові Лінкольна. Ліворуч тягся ліс,

і звідти долинав тріск сучків; мандрівники побачили, як загойдалася трава, — можливо, зачувши їх, розбіглися якісь полохливі тваринки; одначе ніщо не вказувало на присутність людини.

Колоністи дійшли до підніжжя пагорба, спритно піднялися па нього й оглянули околиці.

Вони потрапили иа острівець, що мав форму подовженого овалу; розміри його не перевищували шести миль в окружності, а рівна лінія берега майже не була порізана мисами, бухтами і затоками. Навколо, зливаючись з обрієм, розстелялася водна пустеля. Ні землі, ні вітрила не видиілося.

Острівець суцільно вкривали ліси, не те що острів Лінкольна, безводний і дикий в одній частині й тільки в іншій — родючий та багатий на рослинність. Над рівним килимом зелені піднімалися два-три невисоких пагорби. Струмок, що біг великим лугом, перетинав навскіс острів і впадав у море на західному березі, злегка розширюючись біля гирла.

— Так, малуваті володіння, — зауважив Герберт.

— Малуваті, — відгукнувся Пенкроф, — нам тут ніде було б розділятися. ■ ■

— І до того ж, — додав журналіст, — острівець, мабуть) иенаселений.

— Дійсно, — погодився Герберт, — ніщо не вказує на присутність людини.

— Спустімося, — запропонував Пенкроф, — і поспішімо иа пошуки.

Моряк і його товариші повернулися на берег, до стоянки «Бон-адвентура». Вони вирішили обійти пішки узбережжя, а потім заглибитися в ліс. Таким чином, вони обстежать увесь острів.

Йти берегом було легко, тільки подекуди піднімалися скелі,-але колоністи їх обходили; вони прямували на південь, полохаючи водяних птахів і стада тюленів, що кидалися в море, ще здалеку помітивши людей.

— Тварини не вперше бачать людину, — сказав журналіст. — Вони бояться нас, значить люди їм знайомі.

За годину троє друзів дісталися до південного берега, що закінчувався гострим мисом, потім повернули на північ, ідучи уздовж західного берега, теж покритого піском і скелями й. облямованого густим лісом.

Вони обійшли усе узбережжя за чотири години і ніде не знайшли житла, не помітили сліду людської ІІОГИ.

Це було вражаюче. Здавалося, що острів Табор узагалі иенаселений або що тут уже давно ніхто пе живе. Можливо, хтось написав записку кілька місяців або навіть кілька років тому, — виходить, жертва аварії корабля або повернулася иа батьківщину, або померла від поневірянь.

Пенкроф, Гедеон Спілет і Герберт, висуваючи різні версії, поспіхом пообідали иа боті, — вони квапилися знову вирушити в дорогу, щоб обстежити острів до настання темряви.

І ось о п’ятій годині вечора вони заглибилися в лісову хащу.

Друзі наполохали якихось тварин, що дременули врізнобіч: виявилося, що це кози і свині, що нагадували європейських. Цілком можливо, їх сюди випадково завезло китобійне судно, і вони швидко розмножилися. Герберт вирішив за всяку ціну спіймати кілька самок і самців та відвезти їх иа острів Лінкольна.

Сумнівів ие залишалося — на острівці побували люди. Мандрівники переконалися в цьому, увійшовши до лісу: там валялися стовбури дерев, зрубаних сокирою, і усюди виднілися сліди боротьби людини з природою; правда, стовбури майже згнили, тому що були зрубані багато років тому, мітки, зроблені сокирою, покрилися мохом, а стежиии заросли такою густою і високою травою, що їх важко було відшукати.

— Очевидно, — сказав Гедеон Спілет, — люди не тільки висадилися тут, але навіть якийсь час жили. Які це люди? Скільки їх було? Скільки залишилося?

— У записці говориться лише про одну людину, — зауважив. Герберт.

— Не може бути, щоб ми її ие знайшли! — вигукнув Пенкроф.

Отже, пошуки продовжувалися. Моряк і його друзі пішли дорогою, що навскіс перетинала острівець, і вона привела їх до річки, яка впадає в океан.