Презентация PowerPoint

прапором, що розвівався иа щоглі, вирушив у відкрите море під командуванням капітана Пенкрофа. Щоб вийти з бухти З’єднання, потрібний був попутний вітер, і виявилося, що при фордевінді³⁷ бот розвивав непогану швидкість. Коли обігнули мис Знахідки і мис Пазур, Пенкрофу довелося триматися круто до вітру, щоб плисти вздовж південного берега острова, і, лавіруючи, він помітив, що «Бонадвентур» може йти за п’ять румбів від вітру, не дуже дрейфуючи. Він добре лягав на інший галс³⁸, роблячи поворот оверштаг³⁹, як говорять моряки, і навіть вигравав час при цьому маневрі. Пасажири «Бонадвентура» аж замилувалися. У них з’явилося чудове судно, що в разі потреби прислужиться їм, а зараз, у цей чудесний день, та ще при сприятливому вітрі, плисти було дуже приємно.

Пенкроф повів бот у відкрите море, тримаючись за три-чотири милі від берега і спрямовуючи «Бонадвентур» на траверс⁴⁰ порту Повітряної кулі. Острів постав перед ними по-новому: у всій своїй пишноті розгорнулася панорама узбережжя від мису Пазура до Зміїного мису. На передньому плані стіною стояв ліс, хвойні дерева темніли на тлі молодої зелені листяних дерев, а над усім піднімалася гора Франкліна, на вершині якої білів сніг.

— Як красиво! — вигукнув Герберт.

— Так, наш острів красивий і гостинний, — відповів Пенкроф. — Я його люблю, як 'любив рідну матір! Він дав притулок нам, бідним і знедоленим, а хіба тепер чого-небудь не вистачає його синам, які впали на берег просто з неба?

— У нас усього вдосталь, — відповів Наб, — усього, капітане!

І обидва доблесних острів’янина крикнули тричі голосне «ура» на честь свого острова.

Тим часом Гедеон Спілет, притулившись до щогли, малював панораму, що розгорнулася перед очима мореплавців.

Сайрес Сміт мовчки вдивлявся в берег.

— Ну, містере Сайрес, — звернувся Пенкроф до інженера, — що скажете про наш бот?

— Начебто добре тримається! — відповів інженер.

— Чудово! А як ви думаєте, чи можна почати на ньому тривалу подорож?

— Яку подорож, Пенкрофе?

— Ну, наприклад, иа острів Табор?

— Друже мій, — відповів Сайрес Сміт, — я думаю, що при потребі можна без вагання довірити свою долю «Бонадвентуру» і навіть почати більш тривалу подорож; але знайте, я б не хотів відпускати вас на острів Табор, вам там нічого робити.

— Треба ж познайомитися із сусідами, — відповів Пенкроф, вперто наполягаючи па своєму. — Острів Табор — наш єдиний сусід! Хоч із ввічливості варто його відвідати!

— Чорт забирай, — усміхнувся Гедеон Спілет, — наш друг Пенкроф, виявляється, дотримується світських правил!

— І не думаю, — пробурчав моряк, якого дратували відмовляння інженера, хоча йому й не хотілося завдавати комусь прикрощів.

— Слухайте, Пенкрофе, але ж яке плавання без супутників?

— Одного супутника мені вистачить.

— Припустимо, — відповів інженер. — Отже, через вас колонія острова Лінкольна може позбутися двох поселенців, а нас усього п’ятеро!

— Шестеро, — зауважив Пенкроф, — ви забули Юпа.

— Семеро! — додав Наб. — Тбп не гірше нас з вами!

— Ризику тут ніякого немає, містере Сайрес, — заперечив моряк!

— Можливо,-Пеикрофе; але повторюю, ви наражаєтесь на непотрібну небезпеку.

Впертий моряк не відповів, але про себе вирішив при пагоді відновити розмову. Вій і не думав, що випадок невдовзі прийде йому на допомогу і перетворить його нічим не виправдану примху на гуманний вчинок.

Після плавання у відкритому морі «Бонадвентур» наблизився до берега, прямуючи до порту Повітряної кулі. Випадало з’ясувати, чи може він пройти між обмілиною і підводними рифами, тому що колоністи збиралися постійно тримати судно в цій маленькій бухті.

До берега залишалося всього півмилі, і доводилося маневрувати, щоб іти проти вітру. Плили повільно — високі береги послабляли силу вітру, і він лише злегка наповнював вітрила; під його поривами дзеркальною поверхнею моря зрідка пробігали брижі.

Герберт, який стояв на носі та вказував фарватер⁴¹, раптом крикнув:

— Тримай до вітру, Пенкрофе, тримай до вітру!

— Що таке? — запитав, підводячись, моряк. — Скеля?

— Ні... стривай-но, — відповів Герберт, — не роздивлюся... три

май до вітру... так, добре... трішки вперед...

Говорячи це, Герберт перехилився через борт, швидко опустив у воду руку і крикнув:

— Пляшка!

Він тримав закорковану пляшку, спійману за декілька кабельтових від берега.

Сайрес Сміт узяв пляшку, мовчки вибив корок і витяг підмоклий папір, на якому можна було розібрати такі слова:

«Зазнав аварії... Острів Табор 153° західної довготи, 37°11' південної широти».

РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ