Презентация PowerPoint

Весь цей тиждень Пегікроф за допомогою Герберта, який спритио орудував голкою, зшивав вітрила і працював з такою ретельністю, що незабаром все було готове. На снасті пішли троси, з яких колись сплели сітку, знайдену разом з оболонкою повітряної кулі. Канати і троси.відрізнялися чудовою якістю, і моряк ними скористався. Вітрила зміцнили; тросів вистачило щоб виготовити фал³¹, ванти³², шкоти³³ та інший такелаж³⁴. За порадою Пенкрофа, Сайрес Сміт виточив на токарському верстаті необхідні блоки. Таким чином, все оснащення виготовили раніше, ніж побудували бот. ГІенкроф навіть змайстрував прапор, розмалювавши біле тло червоною і синьою фарбою з рослинних барвників. До тридцяти семи зірок, що символізують тридцять сім штатів на прапорах американських суден, моряк додав тридцять восьму — зірку «штату Лінкольна», адже він вважав, що острів уже приєднаний до американської республіки.

— Серцем відчуваю, хоч факт ще не здійснився, — приказував він.

А поки прапор не здійнявся на судні, колоністи під триразове

«ура» підішли його над головним входом до Гранітного палацу.

Тим часом зима закінчувалася, і поселенці сподівалися, що й друга зима мине без особливих подій, як раптом в піч на 11 серпня плато Круговиду ледве не зазнало спустошення.

Поселенці, втомлені денною працею, спали міцним сном, але близько четвертої години ранку їх розбудив гавкіт Топа.

Цього разу собака ие бігав з гавкотом навколо колодязя, а кидався па двері, немов хотів їх виламати. Юп пронизливо волав.

— Тихіше, Топе! — крикнув Наб, який прокинувся раніше за всіх.

Але собака загавкав ще лютіше.

— ТІ То сталося? — запитав Сайрес Сміт.

Усі поспіхом одяглися і, відкривши вікна, подивилися вниз.

Перед їхніми очима розстелявся сніговий покрив, що ледве білів у нічній пітьмі. Колоністи нічого не помітили, але в темряві лунав дивний гавкіт. Зрозуміло, що на берег вдерлись якісь звірі, але їх неможливо було роздивитися.

— Що ж це за звірі? — запитав Пенкроф.

— Вовки, ягуари або мавпи, — відповів Наб.

— Чорт забирай! Як би вони не дісталися до плато, — вимовив журналіст.

— Пропав наш пташник, — вигукнув Герберт, — пропали посіви!..

— Та як же вопи потрапили сюди? — запитав Пенкроф.

— Мабуть, містком, — відповів інженер, — хто-иебудь з нас забув його підняти.

— О так, згадую, я забув... — зізнався Гедеон Спілет.

— Удружили, нічого сказати! — скипівши, вигукнув Пеикроф.

— Що сталося, те сталося, — зауважив Сайрес Сміт, — подумаймо, що тепер робити.

Сайрес Сміт і його товариші квапливо обмінялися декількома словами. Всі зрозуміли, що якісь невідомі звірі перебралися по містку, вдерлись на узбережжя і що, піднявшись лівим берегом ріки Віддяки, вони могли дістатися до плато Круговиду. Треба було, не зволікаючи, прогнати їх і, якщо знадобиться, вступити з ними в бій.

— Але що ж це за звірі? — дивувалися колоністи, а гавкіт тим часом дужчав.

-Герберт прислухався і, здригнувшись, згадав, що чув точно такі звуки, коли вперше побував біля витоків Червоного струмка.

— Це зграя диких американських собак! — вигукнув юнак.

— Вперед! — крикнув Пенкроф.

І колоністи, озброївшись сокирами, карабінами і рушницями, швидко влізли в підйомник і спустилися па берег.

Зграї голодних диких собак небезпечні. І все-таки колоністи відважно кинулися в саму гущавину, перші ж їхні постріли, блискавкою спалахнувши в темряві, змусили ворога відступити.

Насамперед не можна було допустити хижаків на плато Круговиду, тому що там вони розправилися б із пташником, витоптали б насадження і, звичайно, завдали б усьому величезних, можливо, непоправних, збитків, особливо хлібному полю. Але звірі могли вдертися на плато тільки лівим берегом ріки Віддяки, тому треба було стати нездоланною перешкодою па вузькій частині берега між рікою і гранітною стіною.

Колоністи чудово зрозуміли це і за наказом Сайреса Сміта поспішили туди; зграї собак кинулися за ними.

Сайрес Сміт, Гедеон Спілет, Герберт, Пенкроф і Наб вишикувалися зімкнутим рядом. Топ, роззявивши свою страшну пащу, став попереду, а за ним — Юп, розмахуючи вузлуватим кийком, як палицею.

Ніч випала дуже темна. Тільки при спалахах пострілів, причому не можна було стріляти навмання, колоністи бачили не менше сотні звірів, що йдуть на приступ, з палаючими, як жарини, очима.

— Невже вони прорвуться?! — вигукнув Пенкроф.

— Ні, пе прорвуться! — відповів інженер. Звірі не проривали живого заслону, хоч і тіснили його. Задні ряди насувалися на передні, і колоністи безперервно, стріляли і завдавали удари сокирою. Чимало вбитих собак уже валялося на землі, але зграя, здавалося, не ріділа; начебто звірі все йшли і йшли через місток иа берег.