Презентация PowerPoint

Тридцятого червня поселенці ие без зусиль спіймали альбатроса, — Герберт легко поранив його в лапу, вистріливши з рушниці. Чудовий птах, із широкими крилами, розмах яких сягав десяти футів; альбатроси перелітають навіть Тихий океан.

Герберту дуже хотілося зберегти прекрасного птаха, — рана у нього швидко загоїлась, і юнак мріяв його приручити, — але Гедеон Спілет переконав його, що пе можна зневажати можливістю подати про себе звістку па узбережжя Тихого океану й втратити такого гінця, і Герберту довелося змиритися: якщо альбатрос прилетів із краю, населеного людьми, то варто його випустити па волю — він повернеться в рідні місця.

Можливо, Гедеон Спілет, у душі якого іноді прокидався «газетяр», готовий був віддати на відкуп випадку захоплюючий нарис про пригоди колоністів острова Лінкольна! Гучний успіх чекав иа постійного кореспондента «Нью-Йорк геральда»! Читачі виривали б один в одного номер газети зі статтею, якби вона потрапила до головного редактора, високоповажного Джона Бенета!

Гедеон Спілет написав коротку замітку, і ЇЇ сховали в мішечок до непромокальної тканини, додавши записку з проханням доставити знахідку до редакції газети «Ныо-Йорк геральд». Мішечок прив’язали до шиї, а не до лапи альбатроса, тому що він любить відпочивати иа поверхні моря; потім швидкокрилого вісника випустили на волю, і колоністи пе без хвилювання стежили за його польотом', доки вій не зник у мрячній далечіні, на заході.

— Куди ж вій подався? — запитав Пенкроф.

— До Нової Зеландії, — відповів Герберт.

— Щасливо дістатися! — крикнув моряк, хоча він і пе сподівався иа такого листоношу.

Взимку поселенці працювали в будинку: вони лагодили одяг, майстрували різні речі; зробили вітрила для бота, викроїли їх з оболонки аеростата, яка, здавалося, слугуватиме ще для багатьох задумів...

У липні почалися сильні холоди, але в колоністів було тепло — вони не економили палива. Сайрес Сміт улаштував другий камін у великому залі; біля нього друзі й перебивалися у довгі зимові вечори. Час витрачали з користю: в години роботи спілкувалися, иа дозвіллі — читали.

Колоністи блаженствували, коли, сидячи після ситного обіду біля палаючого коминка в залі, яскраво освітленому свічами, за чашкою «кави» з бузини, покурювали люльки із запашним тютюном і слухали, як за вікнами Гранітного палацу завиває буря: Вони були цілком задоволені, якщо тільки можуть ні в чому не відчувати нестачі люди вдалині від близьких, позбавлені можливості щось сповістити про себе. І вони завжди говорили про свою батьківщину, далеких друзів, могутню американську республіку, її зростаюче значення, і Сайрес Сміт, який добре орієнтувався у внутрішній політиці Сполучених Штатів, чимало розповідав, ділився з друзями висновками, припущеннями, і всі слухали його з найжвавішою цікавістю.

Одного разу Гедеон Спілет запитав:

— Чи не думаєте ви, люб’язний Сайресе, що незмінний промисловий і технічний прогрес, про який ви говорите, рано чи пізно закінчиться?

— Закінчиться! Чим же, на вашу думку, це буде викликано?

— Відсутністю кам’яного вугілля, воістину найціннішої корисної копалини!

— Згодний, вугілля — найцінніше з природних запасів, — відповів інженер, -- і природа начебто вирішила довести це, створивши алмаз, тому що він по суті ие що інше, як кристалічний вуглець.

— Чи не хочете ви сказати, містере Сайрес, — перепитав Пенк-роф, — що алмази спалюватимуть замість вугілля в топках парових казанів?

— ІЦо ви, друже мій! — засміявся Сайрес Сміт.

— Одначе я стверджую, і ви не будете цього заперечувати, — продовжував Гедеои Спілет, — що настане день, коли всі поклади кам’яного вугілля виснажаться.

— Ну, поклади кам’яного вугілля ще такі великі, що їх не вичерпають і сотні тисяч робітників, які піднімають з надр землі щорічно силу-силенпу вугілля.

— Але споживання вугілля зростає, — заперечив Гедеон Спілет, — і можна передбачити, що незабаром шахтарів буде ие сто тисяч, а двісті тисяч і видобуток вугілля подвоїться.

— Без сумніву. Але коли європейські вугільні копальні виснажаться, хоча за допомогою нових машин розробляються і Дуже глибокі шари, промисловість ще довго живитимуть поклади вугілля в Америці й Австралії.

— Як довго? — спитав журналіст.

— Принаймні двісті п’ятдесят — триста років.

— Для нас це втішно, зате бідним нашим праонукам буде непереливки, — зауважив Пенкроф.

— Вони винайдуть ще що-небудь, — заперечив Герберт.

— Треба сподіватися, — відповів Гедеон Спілет, — адже якщо не буде вугілля, не буде й машин, а без машин ие буде залізниць, пароплавів, фабрик, — словом, усього, породженого сучасним технічним прогресом.

^ Але що ж іще винайдуть? — запитав Пенкроф. — Ви уявляєте собі це, містере Сайрес?

— Більш-менш уявляю, друже мій.

— Яке паливо замінить вугілля?

— Вода, — відповів інженер.

— Вода? — перепитав Пенкроф. — Вода горітиме в топках пароплавів, локомотивів, вода нагріватиме воду?