Презентация PowerPoint

Інженеру хотілося ретельно дослідити колодязь, що зяяв у підлозі коридору Гранітного палацу; колодязь цей, безсумнівно, сполучався з морем, тому що раніше служив стоком для зайвої води з озера. Чому Топ так часто крутиться довкола нього? Чому так дивно гавкає, чому тривожно підбігає до отвору? Чому і Юп розділяє занепокоєння Топа? Можливо, підземні відгалуження йдуть від колодязя, що з’єднувався з морем, до інших частин острова? Усе це й хотів з’ясувати Сайрес Сміт, нікого не посвячуючи у свої сумніви. Він вирішив досліджувати колодязь, коли всі підуть з будинку, і, нарешті, випала нагода.

Було неважко спуститися всередину колодязя мотузковою драбиною, якою колоністи пе користувалися відтоді, як установили підйомник; її довжини цілком вистачало. Інженер притяг драбину до колодязя, діаметр отвору якого був майже шість футів, і, міц-по-преміцпо прив’язавши за верхній кінець, скинув униз. Потім він запалив ліхтар, озброївся карабіном, заткнув за пояс ножа і почав спускатися по сходинках.

Гранітні стіии були гладкі, але подекуди стирчали виступи, і яка-пебудь спритна тварина, чіпляючись за них, могла видряпатися аж па гору.

Подумавши про це, інженер освітив ліхтарем усі ці виступи, але ие знайшов жодного сліду, жодної щербини, ніщо ие говорило про те, що по них, як по сходах, хто-небудь піднімався.

Сайрес Сміт спустився ще глибше, висвітлюючи кожну п’ядь стіни.

Він не помітив нічого підозрілого.

Діставшись до останніх сходинок, інженер відчув під погами воду, що в ту мить була зовсім спокійною. Ні тут, біля її поверхні, ні в стінах не видпівся підземний хід, що вів би від колодязя до якої-иебудь частини острова. Сайрес Сміт простукав стіну руків’ям ножа і визначив, що порожнеч немає. Жодна жива істота ие могла б прокласти собі дорогу в суцільному граніті; щоб потрапити на дно колодязя, а потім піднятися вгору, треба було пройти по каналу, затопленому водою, який з’єднує цей колодязь з морем під скелястим берегом, а.це могли зробити лише морські тварини. З’ясувати ж, де саме впадає цей канал у море і иа якій глибині, — було неможливо.

Дослідивши колодязь, Сайрес Сміт піднявся, витяг сходи, закрив отвір колодязя і повернувся до великого залу Гранітного палацу, замислено повторюючи:

— Я нічого ие знайшов, але все-таки там ховається якась таємниця!

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Оснащення бота. — Напад диких собак. — Юпа поранено. —

Юпа лікують. — Юп видужав. — Спорудження бота закінчено. — Пенкроф тріумфує. «Бонадвентур». — Перше плавання до південного берега острова. — Пляшка в морі

Увечері повернулися мисливці — їм пощастило, і вони буквально обвішались дичиною; вони притягли її стільки, скільки під силу нести чотирьом чоловікам. У Топа навколо шиї висіли в’язки шилохвостів, а в Юпа на поясі — кулики.

— Ось, містере Сайрес, — вигукнув Наб, — ми добре попрацювали! Скільки наготуємо взапас копченої дичини, скільки смачних паштетів! Але нехай хто-небудь мені підсобить. Розраховую, Пенкрофе, на тебе.

— Ну ні, Набе, — заперечив моряк. — Я зайнятий оснащенням бота, обійдешся без мене.

— А ви, Герберте?

— Я, Набе, завтра їду в кораль.

— А ви, містере Спілет, не допоможете?

— Охоче допоможу, Набе, тільки попереджаю: пронюхаю всі твої кулінарні таємниці і надрукую твої рецепти в газетах!

— Як хочете, містере Спілет, — відповів Наб, — як завволите!

Отже, ранком Гедеон Спілет запанував иа кухні і став допомагати Набу. А напередодні інженер розповів журналісту про своє обстеження колодязя, і Гедеон Спілет погодився із Сайресом Смі-том, який вважав, що там криється якась таємниця, хоч нічого і не вдалося знайти.

Ще тиждень трималися холоди; колоністи сиділи в будинку і виходили лише подивитися, чи все благополучно в пташнику. До їхнього житла війнуло смачним — пахли страви, мистецьки приготовані Набом і журналістом; одначе не всю дичину, підстрелену на болоті, заготовили про запас, зберегли птахів і свіжими, на морозі; колоністи ласували печенею з диких качок та іншої дичини і нахвалювали, заявляючи, що немає на світі нічого смачнішого, ніж водяний птах.