Презентация PowerPoint

Пізнання в області техніки дуже виручили інженера, коли він почав конструювати валяльну машину; для роботи сукновальні він мистецьки застосував ие використану доти рушійну силу водоспаду.

Машина вийшла допотопна. Вал, обладнаний кулачками, які по черзі то піднімали, то опускали вертикальні вальці, шухляди, призначені для вовни, по якій і били ці вальці, міцна дерев’яна рама, що з’єднує весь пристрій, — ось яка була ця машина протягом багатьох століть, поки винахідники пе замінили вальці компресорами, поки пе перестали валяти вовну, а почали її прокочувати.

Сайрес Сміт керував роботою, і все йшло пречудово. Вовну валяли, попередньо змочивши її мильною водою для того, щоб шерстинки стали слизькими і м’якими, краще зчіплювалися одна з одною і не рвалися б при валянні; із сукновальні виходили' товсті полотнища повсті. Шерстийки завдяки крихітним борозенкам і горбкам, що завжди на них бувають, переплелися і звалялися так щільно,, що вийшов матеріал, придатний і для ковдр, і для одягу. Що й казати, далеко йому було до тканини з вовни мериносів, до мусліну, шотландського кашеміру, до штофу, репсу, китайського атласу, орлеанської вовни, альпагу, топкого сукна, фланелі. То була «лінкольпська повсть»; промисли острова Лінкольна розширилися.

Колоністи мали добротний одяг, спали вони під ковдрами і могли без страху зустріти зиму.

У двадцятих числах червня настали справжні холоди, і Пенк-рофу, иа превеликий жаль, довелося відкласти спорудження бота; втім, він вирішив за будь-яку ціну закінчити його до весни.

Його невідступно переслідувала одна думка — обстежити острів Табор, хоча Сайрес Сміт не схвалював що подорож, вважаючи, що вона починається з безпідставної цікавості, — хто ж міг допомогти їм на скелястому острівці, пустельному і иенаселеному. Його тривожила думка, що Пенкроф збирається пропливти сто п’ятдесят миль на хисткому суденці невідомим морем. А що, коли бот, потрапивши у відкрите море, ие дістанеться до Табору, а повернутися па острів Лінкольна пе зможе? Що тоді станеться з ним посередині грізного океану, повного небезпек? Сайрес Сміт часто говорив про це з Пенкрофом, але моряк з якоюсь незрозумілою впертістю відстоював свою витівку, мабуть, сам ие усвідомлюючи, звідки така його впертість.

— Як же так, друже мій, — сказав йому одного разу інженер, — ви розхвалювали острів Лінкольна, шкодували, що доведеться його залишити, а тепер самі хочете з ним попрощатися.

— Всього лише иа кілька днів, — відповів Пенкроф, — усього на кілька днів, містере Сайрес. Дістануся туди і негайно повернуся, тільки подивлюся, що це за острівець!

— Та його ж не порівняєш з островом Лінкольна!

— Заздалегідь у цьому впевнений.

— Навіщо ж вам ризикувати?!

— Хочу довідатися, що відбувається на острові Таборі.

— Та нічого там не відбувається і ие може відбуватися!

— Хтозна!

— Ну, а якщо розіграється буря?

— Навесні це ие страшно, відповів Пенкроф. — Але от що, містере Сайрес, усе потрібно передбачати, і я прошу вас відпустити зі мною в цю подорож одного лише Герберта.

— Знайте ж, Пенкрофе, — вимовив інженер, поклавши руку йому па плече, — якщо з вами і з юнаком, який з волі обставин для усіх нас — син, що-небудь станеться, ми будемо безутішні.

— Містере Сайрес, — відповів Пенкроф з непохитною впевненістю, — ніколи ми пе завдамо вам такйх страждань. Ми ще повернемося до цієї розмови при нагоді. Втім, я впевнений, що тількй-но ви побачите міцність бота і оснащеність та переконаєтеся в його морехідпих якостях, коли ми обігнемо наш острів, — бо ми зробимо це разом, — то, повторюю, я впевнений, ви відпустите мене без вагань. Без перебільшення, ваше судно буде зроблено на всі сто!

— Точніше, наше судно, Пенкрофе, — відповів інженер, якого обеззброїли слова моряка.

На цьому і перервалася розмова, але вона відновлювалася не раз, одначе Сайрес Сміт і моряк ие переконали один одного.

Сніг випав наприкінці червня. Поселенці заготовили в коралі чималий запас корму, тому відпала необхідність їздити туди щодня, і вони вирішили навідуватись раз па тиждень.

Знову розставили пастки і вперше випробували на ділі знаряддя Сайреса Сміта. Кільця з китового вуса, покриті льодом і густо змазані жиром, розкидали біля галявини лісу в тому місці, де звичайно проходили звірі, прямуючи до озера.

Інженер був задоволений — винахід алеутських рибалок діяв чудово. На приманку спіймалося близько дюжини лисиць, кілька кабанів і навіть один ягуар: пластинки китового вуса пропороли їм шлунок.

Варто розповісти про те, як колоністи вперше спробували встановити зв’язок із зовнішнім світом.

Гедеон Спілет давно розмірковував, чи ие кинути у море пляшку з запискою, розраховуючи, що течія винесе її до берегів, населених людьми, або чи пе послати звістку про себе з голубом. Але хіба можна сподіватися на голубів або иа пляшку: адже острів віддалений від інших земель на тисячу двісті миль! Сподівання скидалося б на божевілля.