Презентация PowerPoint

Одного разу під час полювання трапилася коштовна знахідка, правда, зовсім в іншому дусі; честь відкриття належала Гедеонові Спілету.

Сталося це ЗО квітня. Мисливці зайшли на південно-західну частину лісу Далекого Заходу, причому журналіст, випередивши Герберта кроків иа п’ятдесят, опинився на галявинці — дерева там немов розступилися і дали дорогу сонячним променям.

Гедеона Спілета вразив чудесний аромат: пахла якась рослина з гронами квітів, із прямими, стрункими стеблами і коробочками крихітних насінин. Журналіст зірвав два-три стебла і повернувся до юнака, говорячи:

— Подивись-но, Герберте, що це таке?

— А де ви зірвали квіти, містере Спілет?

— Он там, на галявині, їх там повно.

— Який буде вдячний Пенкроф за цю знахідку, містере Спілет!

— Невже це тютюн?

— Так, правда, не першосортний, але все-таки тютюн.

— От зрадіє Пенкроф! Але не викурить же він все, чорт забирай! Нам залишить!

— Знаєте що, містере Спілет, не скажемо поки що Пенкрофу про знахідку, — запропонував Герберт. — Приготуємо тютюн і одного дня піднесемо йому набиту трубку.

— Чудово придумано, Герберте, і тоді нашому другу Пенкрофу більше нічого буде бажати в цьому світі.

Журналіст і Герберт набрали неабиякий оберемок коштовного листя і пронесли його до Гранітного палацу «контрабандою» — з такими обережностями, начебто Пенкроф був митним доглядачем. Вони посвятили в таємницю Сайреса і Наба, а моряк нічого не підозрював впродовж тривалого часу, поки тонке листя сушилося, поки його рубали і тримали на гарячому камінні. На це пішло два місяці, все вдалося зробити так, що Пенкроф нічого й не помітив: його поглинали кораблебудівні клопоти і тільки пізно ввечері він повертався додому.

Першого травня морякові все-таки довелося перервати улюблену роботу і разом зі своїми товаришами пополювати иа рідкісну тварину.

Вже кілька днів за дві-три милі від берегів острова Лінкольна у відкритому морі плавав кит велетенських розмірів. Очевидно, це був капський, або південний кит.

— Як би нам приловчитися і загарпунити кита? — одного разу сказав моряк. — Було б у пас підходяще судно та міцний гарпун, я

б перший сказав: «Пішли бити кита, — себе не пошкодую, а його здолаю».

— Хотілося б мені подивитися, як ви орудуєте гарпуном, Пеп-крофе, — зауважив Гедеон Спілет. — Видовище, мабуть, прецікаве.

— Прецікаве і пренебезпечпе. Але ми беззбройні, — сказав інженер, — тому нічого нам і думати про кита.

— Дивно, — продовжував журналіст, — як це кит заплив у такі широти?

— Що ви, містере Спілет, — заперечив Герберт, — ми ж знаходимося саме в тій частині Тихого океану, яку англійські й американські рибалки називають «китовим полем», — саме тут, між Новою Зеландією і Південною Америкою, трапляється найбільше китів Південної півкулі.

— Справді, — підтвердив Пенкроф, — просто ие розумію, чому їх тут так мало. А втім, яка від них користь, раз неможливо до них підійти.

І Пенкроф, зітхаючи, взявся за роботу, тому що кожний матрос у душі рибалка, а якщо задоволення від риболовлі прямо пропорційне улову, то поміркуйте самі, які почуття переповнюють гарпунника, коли він бачить кита.

Та якби все зводилося до одного лише задоволення! Адже колоністи розуміли, яку цінну здобич вопи упускають, як згодилися б їм і ворвань, і китовий вус.

А кит неначе й пе думав залишати води острова. Спостереження за твариною велося то з плато Круговиду, то з вікон Гранітного палацу; коли Герберт і Гедеон Спілет не полювали, вони щохвилинно дивилися в підзорну трубу, як і Наб, який іноді відходив від плити. Кит потрапив до великої бухти З’єднання і стрімко борознив її води від мису Щелепи до мису Пазура; він рухався за допомогою свого дивно могутнього хвостового плавця, на який налягав, просуваючись вперед якимись стрибками і розвиваючи швидкість, що сягала часом дванадцяти миль за годину. Іноді він так близько підходив до острова, що його можна було добре роздивитися. Виявилося, що це справжній південний кит; вій був чорного кольору, голову мав пришноснуту більше, ніж у китів Північної півкулі.

Поселенці бачили, як у нього з водометних отворів високо злітає хмара пари чи фонтан води, тому що, як це й не дивно, натуралісти і китобої досі ведуть суперечки з цього приводу. Що ж він викидає — пару чи воду? Є припущення, що це пара, яка перетворюється иа воду, стикаючись з холодним повітрям, і осідає, розсипаючись бризками.

Отже, величезний ссавець займав усі помисли колоністів. Особливо приваблював кит Пенкрофа, навіть відволікав його від роботи. Скінчилося тим, що наш моряк почав думати тільки про одне: як би спіймати кита, — так заборонений плід вабить дитину. Моряк навіть уві сні бачив кита, і якби мав спорядження гарпунника та був би готовий бот, він, звичайно, ие роздумуючи, вирушив би у море слідом за китом.

Але те, що ие вдавалося колоністам, зробив випадок. З травня почулися крики; Наб, який стояв па спостережному посту біля кухонного вікна, повідомив, що, кит потрапив на мілину.