— А те, що є па світі такі острови, біля яких ие страшно зазнати аварії, — там бідолахи, схожі па нас, будь-яку скруту подолають!
— Можливо, — з посмішкою відповів Сайрес.
— Так воно й є, містере Сайрес, — продовжував Пенкроф, — і зрозуміло, що острів Лінкольна до них і належить.
До Гранітного палацу повернулися з багатим врожаєм — зі стовбурами сагової пальми. Інженер влаштував прес, вичавив клейкий сік, змішаний із крохмалистою речовиною, і одержав чимало борошна; в руках Наба воно перетворилося на печиво і пудинги. Смак хліба нагадував їм справжній пшеничний хліб.
На ту пору онагри, кози і муфлони, що знаходилися в коралі, щодня давали поселенцям молоко. Тому доводилося часто до них навідуватися; їздили у візку, вірніше в легкій колясці, що його замінила; коли наставала черга Пенкрофа, він брав із собою Юпа і змушував його правити; Юп ляскав батогом, виконуючи доручену йому справу зі звичайною своєю кмітливістю.
Загалом, все йшло чудово у Гранітному палаці й коралі, і колоністи пе нарікали б ні на що, якби пе були вони відірвані від батьківщини. Вони так пристосувалися до умов життя па острові, так звикли до нього, що із сумом і жалем залишили б цей гостинний край!
Але любов до батьківщини володіє серцем людини з нездоланною силою, і якби поселенці помітили корабель, то почали б подавати сигнали, привертаючи увагу команди, і вибралися б... А поки вони жили безжурним життям і скоріше боялися, ніж хотіли, щоб його порушили які-иебудь події.
Але хто може похвалитися тим, що щастя вічне, що ти вбережений від примх долі!
Поселенці часто розмовляли про острів Лінкольна, иа якому жили вже більше року, і одного разу торкнулися питання, що привело до важливих наслідків.
Відбувалося це в неділю, 1 квітня, першого дня Паски, — Сайрес
Сміт і його товариші присвятили час відпочинку та молитві. День стояв чудовий — така погода буває в жовтні в Північній півкулі.
Після обіду всі зібралися під навісом із зелені на краю гілато Круговиду і дивилися, як поступово тьмяніє небокрай. Замість кави Наб подав напій з бузини; розмова йшла про острів, про те, як самотньо височіє вій серед Тихого океану, аж раптом Гедеон Спілет запитав:
— Дорогий Сайресе, ви не визначали положення нашого острова за допомогою секстана, знайденого в ящику?
— Ні, — відповів інженер.
— Але ж варто б це зробити, секстан — прилад, з яким точніше визначиш координати, ніж тим способом, яким ви користувалися.
— А навіщо? — запитав Пенкроф. — Адже положення острова
не зміниться. .
— Звичайно, — погодився Гедеон Спілет, — але, можливо, через недосконалість приладу обсервація не правильна, результати тепер легко перевірити...
— Справді, люб’язний Спілете, — відповів інженер, — потрібно було зробити це раніше; втім, якщо помилка й сталася, то вона не перевищує п’яти градусів довготи або широти.
— Хтозна, — продовжував журналіст. — Хтозна, чи не ближче ми до населеної землі, ніж думаємо?
— Завтра довідаємося, — відповів Сайрес Сміт, — якби не така зайнятість, ми вже знали б це.
— Ну й чудово, — сказав Пенкроф, — містер Сайрес такий майстер, що не міг помилитися, і якщо острів не зрушився з місця, то знаходиться саме там, куди він його помістив!
— Побачимо.
Наступного дня за допомогою секстана зробили необхідні обсервації, щоб перевірити координати, визначені інженером раніше.
За попередніми даними острів Лінкольна знаходився:
між 150° і 155° західної довготи,
між 30° і 35° південної широти.
Наступні точніші обчислення дали:
150° ЗО' західної довготи,
34° 57' південної широти.
Таким чином, незважаючи на недосконалий спосіб вимірів, Сайрес Сміт від початку визначив координати з такою точністю, що його помилка ие перевищила п’яти градусів.
— Але ж тепер у нас є не тільки секстан, а й атлас, — сказав Гедеон Спілет. — Погляньте-но, дорогий Сайресе, у якому саме місці Тихого океану розташований острів Лінкольна.
Герберт приніс атлас, виданий, мабуть, у Франції, — тому що географічні назви були французькою мовою.
Розгорнули карту Тихого океану; інженер з циркулем у руці зібрався визначити місце розташування острова.
Раптом він завмер на місці, говорячи:
— Так, у цій частині Тихого океану на карту нанесений острів.
— Острів! — вигукнув Пенкроф.
— Наш, звичайно? — сказав Гедеон Спілет.
— Ні, — відповів інженер. — Цей острів розташований на сто п’ятдесят третьому градусі довготи і тридцять сьомому градусі одинадцятій мінуті широти, на два градуси з половиною иа захід
і па два градуси південніше острова Лінкольна.
— Що ж це за острів? — запитав Герберт.
— Острів Табор. ■
— Острів великий?
— Ні, це маленький острівець, загублений у Тихому океані, — на нього, ймовірно, ніхто ие висаджувався!
— А ми висадимося, — заявив ГІепкроф.
— Ми?
— Так, містере Сайрес. Побудуємо палубне судно, я беруся ним управляти. А на якій ми відстані від острова Табора?
— Приблизно за сто п’ятдесят миль на північний схід, — відповів Сайрес Сміт.
— За сто п’ятдесят миль! Дрібниці, — заявив Пенкроф. — При попутному вітрі будемо там за дві доби.