Презентация PowerPoint

У ті дні Сайрес Сміт спробував виготовити скло, — справа була нова, але він скористався старою гончарною піччю. Виникло багато ускладнень, і після кількох марних спроб йому все-таки вдалося влаштувати майстерню для виготовлення скла, — Гедеон Спілет і Герберт, справжні помічники інженера, ие виходили з неї кілька днів.

До складу скла входять пісок, крейда і сода (вуглекислий або сірчанокислий натрій). На березі було , скільки завгодно піску,

з покладів вапняку поселенці добували крейду, з водоростей — соду, із сірчаного колчедану — сірчану кислоту, а з земних надр — кам’яне вугілля для нагрівання печі до потрібної температури. Отже, у Сайреса Сміта було все необхідне для виробництва скла.

Виявилося, що найскладніше виготовити «тростину» склодува — залізну трубку п’яти-шести футів завдовжки, одним кінцем якої набирають розплавлену скляну масу. Але Пенкроф узяв тонку довгу смугу заліза, згорнув її на зразок рушничного ствола — вийшла трубка, якою колоністи незабаром і скористалися.

Двадцять восьмого березня піч розжарили. Сто частин піску, тридцять п’ять крейди, сорок сірчанокислого натрію змішали з двома-трьома частинами вугільного порошку і цю масу поклали в тиглі з вогнетривкої глини. Коли все це розплавилося під дією високої температури в печі, точніше, перетворилося на грузьке місиво, Сайрес Сміт набрав у трубку трохи скляної маси і почав її перемішувати на заздалегідь приготованій металевій пластині, надаючи масі форму, зручну для дуття; потім він простягнув трубку Герберту і запропонував йому подути в неї.

— Так, начебто видуваєш мильні бульбашки? — запитав юнак.

— Саме так, — відповів інженер.

Герберт набрав повітря і, старанно обертаючи трубку, почав дути в неї сильно, але обережно, видуваючи скляну бульбашку. Додали ще скляної маси, і згодом утворилася булька діаметром один фут. Тоді Сайрес Сміт узяв трубку з рук юнака і став її розгойдувати, як маятник, — м’яка скляна куля витягнулася і набула форми конусоподібного циліндра.

Отже, вдалося видути скляний циліндр із двома напівсферич-ними поверхнями иа кінцях, їх без зусиль зрізали гострим ножем, змоченим у холодній воді; таким же способом розрізали циліндр вздовж, знову нагріли і, розм’якшивши, поклали на металеву пластину, потім розкачали дерев’яною качалкою.

Так приготували шибку. Повторивши п’ятдесят разів той же процес, вони одержали п’ятдесят шибок. І ось у вікна Гранітного палацу вставили скло, ие дуже прозоре, але все-таки воно добре пропускало світло.

Виготовлення скляного посуду, склянок і пляшок стало для поселенців розвагою. Все йшло в хід, навіть якщо погано виходило. Пенкроф теж випросив дозволу «подути», — і яке ж це дало йому задоволення! Правда, він дув з такою силою, що його витвори набували найдивовижніші форми, щиро його захоплюючи.

Якось, вирушивши в експедицію, поселенці знайшли дерево нової породи, що додало розмаїтості їхньому харчуванню.

Того дня Сайрес Сміт і Герберт пішли иа полювання в ліси Далекого Заходу, на лівий берег ріки Віддяки; як завжди, юнак ставив інженеру безліч запитань, иа які той із задоволенням відповідав. Але полювання, як і будь-яка справа, вимагає уваги, інакше успіху не досягнеш. Сайрес Сміт взагалі не був мисливцем, а Герберт захопився хімією і^фізикою, тому чимало кенгуру, водосвинок і агуті врятувалися від їхніх куль, хоча й знаходилися на відстані рушничного пострілу. І раптом, коли день уже кінчався і мисливці, здавалося, згаяли час без будь-якої користі, Герберт зупинився й радісно вигукнув: .

— Ох, містере Сайрес, подивіться на це дерево! І він показав йому деревце, скоріше кущ, стовбур якого покривала луската кора, а листя рівномірно розділялося прожилками.

— Що ж це за дерево, воно схоже иа маленьку пальму? — запитав Сайрес Сміт.

— ІДе «сусаэ геуо1Ш;а», його зображено на малюнку в нашій енциклопедії природничих наук.

— Щось на кущі не видно плодів.

— Плодів немає, містере Сайрес, — відповів Герберт, — зате в стовбурі знаходиться борошно, — природа нас забезпечила борошном.

— То, виходить, це сагова пальма?

— Так, сагова пальма.

— Що ж, для нас, друже, поки не вродить пшениця, це дорогоцінна знахідка. За справу, і дай Боже, щоб ти не помилився!

Герберт не помилився. Він розрубав стовбур дерева, що складався з пористої кори і борошнистої серцевини, яка поросла волокнами; розділеними концентричними кільцями з тієї ж речовини. Крохмаль був просочений клейким соком, неприємним на смак, але він легко видалявся. Виходило дуже поживне борошно найкращої якості; колись закон забороняв вивозити його з Японії.

Сайрес Сміт і Герберт, ретельно обстеживши ту ділянку лісів Далекого Заходу, де росли «сусаБ геуоІіПа», зробили зарубки на деревах і поспішили повернутися до Гранітного палацу, щоб розповісти товаришам про своє відкриття.

Наступного дня поселенці вирушили по борошно, і Пенкроф, усе більше й більше захоплюючись островом, сказав інженеру:

— Чи не думаєте ви, містере Сміт, що є на світі острови для жертв катастрофи?

— Що ви хочете сказати, Пенкрофе?