Презентация PowerPoint

— А навіщо? — запитав журналіст.

— Та просто так. Треба ж подивитися!

Після такої відповіді колоністи вирішили, що судно збудують і що вони вирушать у плавания в жовтні, коли настане гарна погода.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Кораблебудування. — Другі жнива. — Полювання на сумчастих ведмедів. — Нова рослина, скоріше приємна, ніж корисна. — Кит у морі. — Гарпун з Вайньярда. — Тушу кита розібрано. — На що використали китовий вус. — Наприкінці травня. — Пенкрофу більше нічого не потрібно

Якщо Пенкрофу спадала иа думку яка-пебудь ідея, він не заспокоювався, поки її не втілював. Задумав він, наприклад, дістатися до острова Табора, для цього знадобилося досить велике судно, — і ось довелося взятися за кораблебудування.

Інженер, підтриманий моряком, зупинився на такому проекті.

Довжина судна дорівнюватиме тридцяти п’яти футам, ширина — дев’яти, що додасть йому швидкохідності, якщо вдало вийдуть обведення й осідання виявиться нормальним: воно пе повинно перевищувати шість футів, одначе судну для стійкості потрібно досить глибоко сидіти у воді. Палубу вирішили наслати суцільну, від носа до корми, приладнавши в пій два люки, влаштувати спуск до двох кают, розділених непроникними перегородками, оснастити судно, як великий шлюп, — косим гротом²⁵ і клівером²⁶, тобто вітрилами, якими легко управляти, маневрувати під час шторму або йти круто в бейдевінд²⁷. І, нарешті, вирішили, що корпус збудують з високим надводним бортом, дошки зовнішньої обшивки будуть з’єднані впритул, а ие накладені одна на одну; обшивку судна припасують до фальшивих шпангоутів, а потім прикріплять до набору судна.

З якого ж дерева спорудити його? В’язів і сосон вдосталь росте иа острові. Зупинилися иа сосні, — правда, дерево це, за виразом тесль, надто вже «кілке», зате обробляти його легко і сосна пе боїться води.

Продумавши все до дрібниць, поселенці вирішили, що суднобудуванням займуться тільки Сайрес Сміт і Пенкроф, тому що до весни залишалося ще цілих півроку. Гедеон Спілет і Герберт, як і раніше полюватимуть, а Наб і його помічник, дядечко Юп, — виконуватимуть свої господарчі обов’язки.

Отже, зупинилися па сосні і негайно ж зрубали кілька дерев, обтесали колоди і, як справдешні пильщики, розпиляли їх на дошки. А тиждень потому в природному заглибленні між Нетрями і гранітним кряжем, там, де знаходилася верф, уже лежав тридця-тигі’ятифутовий брус — киль судна з ахтерштевнем²⁸ позаду і форштевнем²⁹ попереду.

Сайрес Сміт взявся до роботи зі знанням справи. Він знався на кораблебудуванні, як і багато на чому іншому, і насамперед зробив креслення судна. Правда, вій мав чудового помічника — Пенкроф кілька років працював па Бруклінських верфях і добре тямив у суднобудуванні. Після ретельних розрахунків і довгих міркувань вони вирішили зробити додаткові шпангоути.

Пенкроф, зрозуміло, натхненно взявся за будівництво судна і готовий був працювати без перепочинку.

Але заради однієї справи він якось, правда лише на день, пішов зі стапеля³⁰. Відбулося це 15 квітня, коли він вдруге зібрав урожай пшениці. Врожай був дуже гарний, як і першого разу, — скільки передбачалося, стільки й зібрали зерна.

— П’ять буассо, містере Сайрес! — крикнув Пенкроф, ретельно зваживши своє багатство.

— П’ять буассо, — повторив інженер. — А в буассо — сто тридцять тисяч зерен; виходить, усього в пас шістсот п’ятдесят тисяч зерен.

— Тепер ми все зерно посіємо, тільки трішки залишимо про запас, — зауважив моряк.

— Згодний, Пенкрофе. І якщо врожай вдасться таким же, то ми зберемо чотири тисячі буассо.

— І будемо з хлібом?

— Будемо з хлібом.

— Доведеться побудувати млин!

— І млин побудуємо.

Тому втретє під хлібне поле відвели ділянку, значно ширшу, ніж колись, і найретельніше обробили землю, посіяли пшеницю. Покінчивши з цією справою, Пенкроф знову взявся за будівництво судна.

А Гедеон Спілет і Герберт весь цей час полювали в околицях або заглиблювалися в невідомі нетрі лісів Далекого Заходу, тримаючи напоготові рушниці, заряджені кулями. Не раз вони потрапляли в непрохідні зарості, де стояли дерева стовбур до стовбура, ііемов їм забракло місця. Досліджувати лісові хащі виявилося справою надзвичайно важкою, і журналіст завжди брав із собою компас, тому що сонячні промені із зусиллям пробивалися крізь густі гілки й легко можна було заблукати. Дичини, зрозуміло, тут траплялося менше, тому що звірам і птахам не вистачало простору. І все-таки наші мисливці в другій половині квітня підстрелили трьох великих травоїдних. То були сумчасті ведмеді (поселенці вже якось бачили таких ведмедів на північному березі озера); тварини спробували сховатися від мисливців за густими гілками, але були вбиті влучними пострілами. Мисливці принесли шкіри до Гранітного палацу, обробили сірчаною кислотою, видубили,

і вони стали придатні для використання.