— Зараз зрозумієш, друже, — відгукнувся інженер. — Не я винайшов цю штуку — її застосовують мисливці-алеути в тій частині Америки, що належить росіянам1
. Отож, друзі мої, як тільки настануть морози, я зігну в кільця всі ці пластинки китового вуса і буду поливати їх водою, доки вони не скрижаніють льодом, — їм тоді й не розпрямитися; потім начиню їх шматками сала і розкидаю по снігу. Що ж буде, якщо голодний звір, проковтне таку пластинку? А ось що: лід у шлунку розтане від тепла, китовий вус розпрямиться, гострі його кінці прохромлять нутрощі хижака.— Добре придумано! — зауважив Пенкроф.
— Ось ми й збережемо порох і кулі, — додав Сайрес. Сміт.
— Та це краще будь-якої пастки! — відгукнувся Наб. — Що ж, почекаймо до зими!
— Почекаємо до зими.
Тим часом суднобудівиицтво тривало, і до кінця місяця судно наполовину обшили. Вже й тепер можна було сказати, що бот виходить чудовий і прекрасно триматиметься на воді.
Пенкроф працював з надзвичайною наснагою і тільки завдяки своєму могутньому здоров’ю міг переборювати втому; а тим часом товариші, у нагороду за всі його зусилля, готували йому приємний сюрприз, і 31 травня йому випало пережити мало ие найбільшу радість у житті.
Того дня Пенкроф, пообідавши, зібрався вже встати з-за столу, як раптом відчув, що хтось поклав йому на плече руку.
То була рука Гедеоиа Спілета; журналіст сказав:
— Стривайте, дорогий Пенкрофе, що ж ви тікаєте? А десерт?
— Дякую, містере Спілет, — відповів моряк, — мені ніколи.
— Ну хоч чашечку кави, друже?
— Не хочеться.
— Ну, а люлечку?
Пенкроф раптом підхопився, і його широке добродушне обличчя сполотніло: він побачив, що журналіст простягає "' йому набиту люльку, а Герберт — вуглинку. Моряк хотів щось сказати, але не міг вимовити ні слова; він схопив люльку, підніс її до губ, прикурив об вуглинку і зробив кілька затяжок.
Сизий запашний димок заклубився хмарою, а з цієї хмари пролунав радісний голос: ‘
— Тютюн, воістину тютюн!
— Так, Пенкрофе, — озвався Сайрес Сміт, — і тютюн чудовий!
— О, божественне провидіння! Творець усього сущого! — вигукнув моряк. — Тепер на нашім острові є все, що душа забажає!
І Пенкроф курив, курив без кінця.
— А хто ж знайшов тютюн? — запитав він раптом. — Звичайно, ти, Герберте.
— Ні, Пенкрофе, містер Спілет.
— Містере Спілет! — закричав моряк, стискаючи в обіймах журналіста, якому ще не доводилося потрапляти в такі лещата.
— Ох, Пенкрофе! — простогнав Гедеон Спілет, ледве відсапуючись. — Подякуйте і Герберту, що визначив, який це тютюн, і Сайресу Сміту, який приготував куриво, і Набу, якому так важко було тримати язик за зубами.
— Так, друзі, я вам неодмінно віддячу. До самої смерті ие забуду!
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
Зима настала в червні цей місяць у Південній півкулі подібний до грудня північних широт. Настав час подбати про теплий і міцний одяг.
Колоністи настригли вовни з муфлонів і збиралися виготовити тканину з цієї дорогоцінної сировини.
Зрозуміло, що в Сайреса Сміта не було ні чесальної, ні тіпальної, пі прасувальної, пі прокатної, ні сукальної, ні прядильної машини, ні механічної прядки, щоб прясти вовну, пі ткацького верстата, щоб виготовити тканину, і йому довелося обійтися найпростішими засобами, так щоб не ткати і не прясти. Він і справді вирішив просто скористатися тим, що вовна, коли її розгортаєш, звалюється, волокна її зчіплюються і переплітаються, — у такий спосіб виготовляють повсть. Отже, повсть можна одержати найпростішим способом і, валяючи вовну, щоб мати грубу, але дуже теплу матерію. Вовна в муфлонів коротка, а для виготовлення повсті саме така й потрібна.
Інженер за допомогою своїх товаришів, враховуючи і Пенкрофа, якому ще раз довелося кинути спорудження бота, взялися за підготовчі роботи: треба було очистити вовну, просякнути маслянистими і жирними речовинами, що називаються «жиропотом». Вовну знежирили так: занурили її в чани, наповнені водою, нагрітою до сімдесяти градусів, і протримали там добу; потім ретельно промили в содовому розчині, вичавили під пресом, і вовна була готова для валяння, тобто для виробництва повсті — щільної, хоча й грубої матерії, що не дуже цінується в промислових центрах Європи й Америки, але досить дорога на «ринках острова Лінкольна».
Повсть відома здавна — перші сукна виготовлялися за тим же способом, до якого вдався Сайрес Сміт.