Презентация PowerPoint

Не тільки тварини, вивезені з Європи, не тільки сліди сокири, але й рослини, що зустрічаються тут, незаперечно доводили, що людина побувала иа острові. Подекуди на галявинках, за давніх часів, мабуть, були розплановані грядки.

Герберт дуже зрадів, коли знайшов картоплю, моркву, капусту, ріпу: якщо зібрати бульби й насіння, можна й иа острові Лінкольна вирощувати всі ці овочі!

— От добре! — вигукнув ІІеикроф. -- Набу прислужиться, та й нам теж! Нехай не знайдемо потерпілого, все одно не даремно мандрували, Господь нас винагородив.

— Усе це так, — заперечив Гедеон Спілет, — але оскільки горо^ ди такі занедбані, значить иа острові давно ніхто ие живе.

— Справді, — погодився Герберт, — хто б нехтував овочами!

— ТІ То тут і розмірковувати, відразу видно, що жертв аварії корабля давно немає иа острові! — додав Пенкроф.

— На вашу думку, записку склали дуже давно?

— Звичайно.

— І пляшка довго плавала морем, поки її не викинуло на острів Лінкольна?

— Що я? тут особливого? — відповів Пенкроф і продовжив: — Уже час припинити пошуки.

— Повернімося на судно,, а завтра все почнемо знову, — запропонував журналіст.

Порада була слушною, і всі погодилися з нею, як раптом Герберт крикнув, показуючи иа якусь споруду, що видиілася між деревами:

— Хижа!

І троє друзів негайно ж поспішили до хатини. В сутінках можна було роздивитися, що вона побудована з дощок і вкрита товстою просмоленою парусиною.

Пенкроф рвонув напіввідчинені двері і вбіг до хатини.

Там було порожньо!

* РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

Опис речей. — Ніч. — Кілька букв. — Пошуки продовжуються. — Рослини і тварини. — Герберт уник загибелі. — На бор- . ту. — Відплиття. — Негода. — Звичка впливає. — Загублені в морі. — Рятівне світло

Пенкроф, Герберт і Гедеон Спілет мовчки стояли в темній халупі.

Пенкроф голосно гукнув хазяїна.

Ніхто не озвався.

Тоді моряк викресав вогоиь і запалив суху гілку; світло на мить освітило комірчину, і вона здалася мандрівникам нежилою. У печі, складеній з необтесаних каменів, виднівся попіл, а на ньому — оберемок хмизу. Пенкроф кинув туди палаючу гілку, хмиз затріщав, і яскраве полум’я освітило хатину.

І тут друзі помітили ліжко, застелене відвологлйми, пожовтілими ковдрами, — очевидно, ним вже давно ніхто не користувався; біля печі валялися два іржавих казанки і перекинута миска; у шафі висів деякий матроський одяг, покритий цвіллю; на столі видиілися олов’яні тарілки і Біблія, позеленіла від вологи; в кутку лежали інструменти — лопата, кирка, мотика та дві мисливські рушниці, причому одна зламана; на полиці стояли барила з порохом і з дробом, кілька коробок з капсулями; усе вкривав густий шар пилу, що збирався, можливо, довгі роки.

— Нікого немає, — нарешті вимовив журналіст.

— Нікого! — підтвердив Пенкроф.

— Тут давно ніхто ие живе, — зауважив Герберт.

— Так, дуже давно, — підхопив журналіст.

— А чи пе переночувати нам у хатині, містере Спілет? — запропонував Пенкроф.

— Згодний, Пенкрофе, — відповів Гедеон Спілет, — якщо хазяїн і прийде, він, думаю, не розсердиться на некликаних гостей.

— Господар не прийде! — похитав головою моряк.

— Думаєте, він виїхав? — запитав журналіст.

— Ні, якби виїхав, прихопив би зброю й інструменти, — відповів Пенкроф. — Адже ви знаєте, як цінує людина речі, вцілілі разом з нею при аварії корабля. Та ні ж, ні, — повторив моряк із . глибоким переконанням, — він не залишив острів. Якби він змайстрував човен і вирушив на ньому, він, нізащо не покинув би ііайиеобхідиіших речей! Ні, він па острові!

— І він живий? — запитав Герберт.

— Можливо, живий, а можливо, помер. А якщо й помер, то не поховав же він сам себе, — розмірковував Пенкроф, — мабуть, ми знайдемо його останки.

Отже, друзі вирішили перебути ніч у покинутій хатині; вони добре натопили її, бо дров вистачало. Закривши двері, Пеикроф, Герберт і Гедеон Спілет сіли па лаву; вони поринули у свої думи і лише зрідка перекидалися словами. В такому настрої людина будує всілякі здогади і готова до всіляких несподіванок; вони жадібно ловили звуки, що долинали з лісу. І якби двері раптом відчинилися і хто-пебудь увійшов, вони нітрохи ие здивувалися б, хоча будиночок і був закинутий; вони від усієї душі потисли б руку людині, яка пережила аварію корабля, — невідомого, котрого чекали, як друга.

Але вони так і не почули шуму кроків, двері так і не відчинилися, а час збігав. *