Презентация PowerPoint

У коморах Гранітного палацу місця вистачало з надлишком, але того дня вже ніколи було займатися перенесенням речей. Попри все те ие варто забувати, що на острові блукають шестеро уцілілих піратів з «Швидкого», що незвані гості — страшенні негідники і варто триматися напоготові. Нехай міст на ріці Віддяки і всі містки підняті, хіба злочинців зупинить струмок або навіть ріка? А зараз, доведені до крайності, вони стали вдвічі небезпечніші.

Поки що немає потреби вживати заходів проти прибульців. Час покаже, як потрібно діяти, вирішили колоністи, а поки необхідно пильно охороняти ящики і тюки, складені біля Нетрів, і тому друзі всю ніч по черзі чергували.

Ніч минула спокійно, пірати не насмілилися напасти на поселенців. Дядечко Юп і Топ, на яких поклали охорону Гранітного палацу, звичайно, негайно б зняли тривогу.

Три наступні дні — дев’ятнадцяте, двадцяте і двадцять перше жовтня — колоністи потрудилися на славу, рятуючи все, що мало хоч яку-небудь цінність, — хоч вантаж «Швидкого», хоч частини його оснащення. Під час відливу вони розвантажували трюм. Починався приплив — доставляли майно на берег. Хоча пісок з кожним днем усе більше засмоктував остов корабля, вдалося все-таки зняти з брига велику частину його мідної обшивки. Кілька разів Айртон і Пенкроф поринали на дно каналу і витягали звідти важкі предмети, які загрожував поглинути пісок, — ланцюги, якорі, чавунні колоди і навіть чотири гармати суднової батареї; за допомогою порожніх діжок вдалося пригнати цей вантаж до берега.

Як ми бачимо, колоністи добряче поповнили не тільки свої склади і комори, але й свій арсенал. Пенкроф, захоплений новими задумами, виношував план установити батарею, щоб охороняти підступи до протоки й гирла ріки. Адже в них аж чотири гармати, і з їхньою допомогою Пенкроф мав намір змусити втікати будь-яку флотилію, «хоч наймогутнішу», як він висловлювався, якщо доведеться вирушити в плавання по водах, що омивають острів Лінкольна!

Тим часом, коли від брига залишився тільки ні на що не придатний кістяк, почалася негода і довершила справу руйнування.

Сайрес Сміт вирішив спершу підірвати бриг і потім витягти його залишки на сушу, але норд-ост, що піднявся, і розбурхане море, позбавили колоністів від зайвої витрати пороху.

І дійсно, в ніч із двадцять третього на двадцять четверте жовтня буря розбила вщент остов брига і викинула частину уламків на берег.

Навряд чи варто говорити, що Сайрес Сміт у пошуках суднових паперів найретельніше обнишпорив усі шафи і шухляди на юті, але не знайшов ніяких документів. Очевидно, пірати знищили всі папери, що можуть свідчити про особу їхнього капітана або колишнього власника брига, а оскільки на кормовій дошці не значилося найменування порту приписки брига, то не можна було визначити і його національну приналежність. Одначе Айртон і Пенкроф стверджували, що, судячи з носової частини брига, він вийшов з англійських верфів.

За тиждень після катастрофи, вірніше після таємничої розв’язки, що врятувала життя колоністам, навіть під час відливу вже ніхто б ие знайшов слідів «Швидкого». Останні його уламки віднесло в море, а вантаж збагатив комори Гранітного палацу.

Одначе обставини настільки несподіваної і дивної загибелі так би й залишилися таємницею, якби тридцятого жовтня Наб, блукаючи берегом, ие знайшов уламка металевого товстостінного циліндра, що зберігав на собі сліди вибуху. Циліндр цей виглядав перекрученим і розірваним по краях немов під дією вибухової речовини.

Наб приніс знахідку інженеру, який трудився разом з іншими колоністами в майстерні Нетрів.

Сайрес Сміт уважно оглянув циліндр, потім повернувся до Пеи-крофа і сказав:

— Ви продовжуєте наполягати, мій друже, що загибель «Швидкого» сталася не в результаті удару об риф?

— Так, продовжую, містере Сайрес, — відповів моряк. — Ви ж самі прекрасно знаєте, що в нашій протоці ніяких рифів немає.

— Ну, а що, коли він наскочив на цей шматок заліза? — продовжував інженер, простягаючи Пенкрофу уламок металевого циліндра.

— Ось на цю трубку? — вигукнув моряк, навіть пе намагаючись приховати недовіри.

— Друзі мої, — звернувся Сайрес Сміт до колоністів, — сподіваюся, ви пам’ятаєте, що, перш ніж-затонути, бриг підхопило і кинуло вгору величезним стовпом води?

— Звичайно, пам’ятаємо, містере Сайрес! — поспішно відгукнувся Герберт.

— Вам хочеться знати, що викликало смерч? Ось це. — Інженер простягнув на долоні покалічений циліндр.

— Ось це? — запитав Пенкроф.

— Так, тому що циліндр — це залишки підводної міни.

— Міни! — в один голос вигукнули колоністи.

—' А хто встановив цю міну? — допитувався Пенкроф, не бажаючи здаватися.

— Одне можу сказати — ие я! — відповів Сайрес Сміт. — Але факт у наявності: хтось установив міну, і ви самі могли переконатися в її нечуваній руйнівній силі.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ