Презентация PowerPoint

— Скажіть мені ще раз, містере Спілет, що можна сподіватися на його видужання! — просив Пенкроф. — Скажіть, що ви врятуєте Герберта.

— Так, ми його врятуємо! — відповів журналіст,— Рана серйозна, не приховаю, і, можливо, куля пробила легеню, але поранення цього органа не смертельне.

— Почуй, Господи, ці слова! — вигукнув Пенкроф.

Абсолютно природно, що протягом доби, проведеної вдалині

від Гранітного палацу, поселенці думали тільки про Герберта, піклувалися тільки про нього. Вони забули про небезпеку, що загрожувала їм, про те, що пірати можуть повернутися, не вживали ніяких заходів для охорони кораля.

Але 12 листопада, поки Пенкроф чергував біля постелі пораненого, Сайрес Сміт і журналіст вирішили обговорити становище, яке склалося, і почати діяти.

Спершу вони обійшли весь кораль, але не знайшли ніяких слідів Айртона. Невже нещасного повели із собою його колишні спільники? Виходить, вони застали його зненацька? Чи вступив вій з ними в боротьбу, чи упав від їхньої руки? Останнє припущення було більш ніж ймовірне. Перелазячи напередодні через огорожу, Гедеон Спілет устиг помітити, як один з піратів кинувся бігти до південного відрога гори Франкліна, і вірний Топ погнався за ним. Це був, звичайно, один з незваних прибульців, чия шлюпка розбилася об скелі біля гирла ріки Віддяки. Втім, розбійник, убитий кинджалом Сайреса Сміта, тіло якого знайшли за огорожею, теж належав до зграї Боба Гарвея.

Однак ніяких руйнувань у коралі не виявилося. Муфлони і кози не розбіглися по лісі, тому що ворота були на запорі. Колоністи ие знайшли також ніяких слідів боротьби, ніяких пошкоджень у будинку, жодного проламу в огорожі. Тільки патрони і порох, що Айртон тримав тут, зникли разом з ним.

— Очевидно, бідолаху Айртона застали зненацька, — сказав Сайрес Сміт, — але він не така людина, щоб здатися без пострілу, і його, мабуть, убили.

— Так, боюся, що це так! — відповів журналіст. — А потім каторжники захопили кораль, де всього вдосталь, але, помітивши нас, утекли. Безперечно також, що в цю хвилину Айртон, чи живий, чи мертвий, уже далеко звідси.

— Треба обшукати весь ліс, — підхопив інженер, — і очистити острів від цих негідників. Передчуття ие обдурили Пенкрофа, недарма ж він наполягав на тому, щоб улаштувати облаву і перебити піратів, як хижих звірів. Якби ми послухалися його, скільки б нещасть уникнули!

— Так, — підтвердив журналіст, — але вже зате зараз ми вправі нещадно розправитися з ними.

— У всякому разі, — сказав інженер, — ми змушені пробути в коралі доти, доки можна буде перевезти Герберта до Гранітного палацу.

— А як же Наб?

— Набу нічого не загрожує.

— А раптом його стривожить наша відсутність, він не всидить у Гранітному палаці і вирішить прийти сюди?

— Цього не можна допустити! — жваво відповів Сайрес Сміт. — Його вб’ють по дорозі!

— Але ж досить імовірно, що він спробує дістатися до кораля.

— Ех, якби телеграф працював, ми б його відразу попередили! Але зараз це, на жаль, неможливо! З іншого боку, ми не можемо залишити тут Пенкрофа і Герберта одних... Знаєте що, я сам піду до Гранітного палацу.

— Ні, ні, що ви, Сайресе! — вигукнув журналіст. — Ви не маєте права ризикувати життям. Хоробрість у даному випадку не допоможе. Адже ці негідники стежать за нами, вони засіли де-небудь поблизу в лісі, і якщо ви підете до Гранітного палацу, нам доведеться оплакувати не одного, а двох.

— Але як же бути з Набом? — не здавався інженер. — Адже він уже цілу добу не має від нас ніяких звісток. Наб, звичайно, з’явиться сюди!

— А оскільки він буде остерігатися ще менше, ніж ми, пірати напевно розправляться з ним!..

— Невже ж немає ніякої можливості попередити його?

Погляд інженера раптом упав иа Топа; під час усієї розмови

вірний пес неспокійно бігав по кімнаті, як би говорячи усім своїм видом: «А я ж на що?»

— Топе! — крикнув Сайрес Сміт. Топ кинувся до хазяїна.

— Правильно, треба послати Топа, — сказав журналіст, угадавши думку інженера. — Топ легко пройде там, де нам не пройти! Він доставить лист у Гранітний палац і принесе нам звідти відповідь.

— Не будемо втрачати ні хвилини! — вигукнув інженер. — Швидше!

Гедеон Спілет швидко вирвав листочок із записника і написав

кілька рядків:

«Герберт поранений. Ми залишилися поки що в коралі. Будь обережний. Не залишай Гранітного палацу. Чи не з’явилися в його околицях пірати? Відповідь надішли з Топом».

Ця коротенька записка містила всі иовипи, які повинний був знати Наб, і всі запитання, відповіді на які з нетерпінням очікували колоністи. Журналіст склав записку і засунув її за нашийник Топа так, що куточок паперу визирав назовні.

— Топе! Собачко мій! — говорив інженер, пестячи Топа. — Наб! Розумієш, Топе, Наб! Йди! Йди!