Презентация PowerPoint

— Правда ваша, містере Сайрес, — відповів Пенкроф, хоча в грудях у нього клекотів гнів. — Справді, вони вже постараються захопити кораль, адже їм відомо, що тут добра хоч відбавляй! А ви один, звичайно, проти них не вистоїте! Ох, будь ми в Гранітному палаці!

— Якби ми знаходилися в Гранітному палаці, — відповів інженер, — становище було б зовсім інше! Там Я без побоювання залишив би Герберта з кожним з вас, а троє інших вирушили б обстежувати ліс. Але, на жаль! Ми знаходимося в коралі і залишити його можемо лише всі разом.

Було б просто безглуздям заперечувати вагомим доказам Сайреса Сміта, його товариші добре зрозуміли це.

— Якби Айртои був з нами! — зітхнув Гедеои Спілет. — Ох, бідолаха, бідолаха! Повернутися до чесного життя і вмерти так швидко!

— Якщо тільки він помер... — вимовив Пенкроф якимось дивним тоном.

— Виходить, Пенкрофе, ви сподіваєтеся, що він живий, що ці розбійники помилували його? — запитав Гедеон Спілет.

— 'Звичайно, для них це був би прямий розрахунок!

— Як! Невже ви вважаєте, що Айртон, опинившись серед своїх колишніх сподвижників, забув усе, чим він нам зобов’язаний...

— Хтозна? — відповів моряк, завагавшись, немов це жахливе припущення йшло не від нього.

— Послухайте, Пенкрофе, — сказав Сайрес Сміт, узявши моряка за руку, — вам спала на думку дурна ідея, і мені не хотілося б ще раз почути від вас подібні слова. Не засмучуйте ж мене. Я ручаюся у вірності нашого Айртона!

— І я теж, — з жаром відгукнувся журналіст.

— Воно, звичайно, містере Сайрес... я, мабуть, і помиляюсь, — відповів Пенкроф. — Правильно ви сказали, погана ця думка, та й безпідставна! Але що вдієш? У мене голова обертом йде. Від цього сидіння в коралі я зовсім очманів. Ніколи в житті я так ие злився.

— Наберіться терпіння, Пенкрофе, — відповів інженер. — Як ви вважаєте, дорогий Спілете, коли нам можна перевезти Герберта до Гранітного палацу?

— Це, бачте, важко сказати, Сайресе, — розмірковуючи вимовив журналіст, — адже найменша необережність у таких випадках може призвести до найсумніших наслідків. Але поки все йде як треба, і якщо за тиждень до Герберта повернуться сили, тоді побачимо!

За тиждень! Виходить, повернення до Гранітного палацу відкладається до початку грудня.

Минуло вже два весняних місяці. Стояла чудова погода, почалася спека. Ліси красувалися в ошатному зеленому вбранні, наближався час збирання врожаю. Отже, після повернення до Гранітного палацу відразу ж почнуться польові роботи, що триватимуть аж до дня задуманої експедиції.

Читачі зрозуміють, як згубно відбивалося на добробуті колонії це змушене ув’язнення. І хоча доводилося мовчки скорятися необхідності, поселенців гризла тривога.

Раз або двічі журналіст усе-таки вибрався з кораля й обійшов навколо огорожі. З ним вирушив Топ. Гедеон Спілет, тримаючи карабін напереваги, був готовий до будь-якої несподіваної зустрічі.

Але ніхто не трапився йому на дорозі, ніяких підозрілих слідів вій пе знайшов. Вірний пес, звичайно, попередив би його гавкотом про небезпеку, але Топ мовчав; зрозуміло, що не варто побоюватися когось, принаймні в дану хвилину, і що пірати подалися на інший бік острова.

Одначе під час другої своєї вилазки, 27 листопада, Гедеон Спілет, який ризикнув заглибитися на чверть милі в хащу біля південного схилу гори, раптом помітив, що Топ занепокоївся. Пес уже не стрибав з безтурботним виглядом, він гасав туди-сюди, обнюхуючи траву та кущі, немов чув щось підозріле. Гедеон Спілет пішов за Топом, нацьковуючи його і посилаючи вперед, а сам зірко дивився на всі боки, тримаючи карабін напоготові і користуючись кожним деревом як природним прикриттям. Навряд чи Топ зачув присутність людини, тому що в таких випадках він починав уривчасто і глухо гавкати, немов гнівався на невидимого ворога. А зараз він навіть не гарчав, — отже, небезпека була ще далеко.

Хвилин п’ять Топ нишпорив по лісі, а журналіст обережно рухався за ним, як раптом собака кинувся до густого чагарника і витяг відтіля шматок тканини.

Це був обривок одягу, забруднений, розірваний, і Гедеон Спілет негайно відніс знахідку в кораль. Колоністи уважно оглянули клапоть і впізнали в ньому куртку Айртона, зшиту з грубої вовни, виробленої в майстерні Гранітного палацу.

— Ось бачите, Пенкрофе, — зауважив Сайрес Сміт, — нещасний Айртон мужньо чинив опір. Пірати повели нашого друга із собою проти його волі! Невже й зараз ви сумніваєтеся в його чесності?

— НС ні, містере Сайрес, — відповів моряк, — я вже давно не сумніваюся, це тоді мені щось у голові замакітрилось. Але, як мені здається, звідси ми можемо зробити один висновок!

— Який же? — поцікавився журналіст.

— Що Айртона не вбили в коралі! Його повели звідси живим, раз у лісі він чинив їм опір! А виходить, вій і зараз, можливо, живий!

— Можливо, що й так! — задумливо відповів інженер.

Надія знову побачити товариша ожила в серцях колоністів.