Одначе більше користі, ніж чисте залізо, могла дати сталь. Сталь — це сполука заліза і вуглецю, яку одержують подвійним способом: або з чавуну, очищаючи його від надлишку вуглецю, або із заліза, додаючи до нього відсутній вуглець. У першому випадку з чавуну одержують натуральну або пудлінгову сталь, а шляхом додавання до чистого заліза вуглецю — томлену сталь.
Саме таку сталь Сайресу Сміту і хотілося виплавити, тому що він уже мав чисте залізо. І він домігся цього, переплавивши залізо разом з товченим вугіллям у тиглі з вогнетривкої глини.
Сталь піддається і гарячій і холодній обробці. Під умілим керівництвом Сайреса Сміта Наб і Пенкроф наробили сокир, загострили їх, доки не почервоніли, і занурили в холодну воду; сокири чудово загартувалися.
Ковалі виготовили, — зрозуміло, грубо, — леза для рубанків, сокири, сокирки, сталеві смуги, пилки і теслярські ножиці, кирки, заступи, ломи, молотки, цвяхи і т. ін.
П’ятого травня перший «металургійний період» закінчився, і ковалі повернулися до Нетрів, а незабаром, почавши нові роботи, вони опанували нові навички й одержали право називатися майстрами й інших ремесел.
У всякому разі, холоди ще тільки збиралися наскочити, але вже наближався період дощів, а иа цьому самотньому острові, загубленому в Тихому океані, де шаленіють люті шторми, бурі, мабуть, — часті та грізні гості.
Колоністи знову порадилися про житло, придатніше, ніж Нетрі, і швидко дійшли згоди. Пенкроф, зрозуміло, мав деяку прихильність до притулку, знайденого ним у перші страшні дні, але він добре розумів, що треба шукати інше житло. Адже хвилі морські, як читач, сподіваємося, пам’ятає, уже зазирнули в кам’яні проходи Нетрів, і ие можна було вдруге піддаватися ризику подібного вторгнення.
— І до того ж нам з вами треба вберегти себе від будь-якої навали, — наголосив Сайрес Сміт, говорячи того дня з товаришами про подальше життя на острові.
— Навіщо? Острів же ненаселений! — здивувався журналіст.
— Можливо, — відповів інженер, — хоча не забувайте, що ми обстежили ще пе весь острів. Але якщо на ньому й не знайдеться жодної живої душі, то тут водиться багато хижаків. Необхідно убезпечити себе від можливого нападу, а інакше доведеться нам по черзі вартувати ночами, щоб підтримувати вогонь у багатті.
І взагалі, друзі, треба бути напоготові й усе передбачити. У цій частині Тихого океану не рідкість зіштовхнутися і з малайськими піратами...
— Що? — здивовано вигукнув Герберт. — Так далеко від будь-якої землі?
— Так, уяви собі, дитино, — відповів інженер, — пірати — сміливі мореплавці й страшенні лиходії. Нам обов’язково потрібно вжити заходів обережності.
— Добре, — погодився Пеикроф. — Зробимо укріплення для захисту від двоногих і чотириногих хижаків. А чи не краще нам, містере Сміт, спершу обстежити весь острів, а потім вже вирішити, з чого починати?
— ТаК, це буде краще, — підтримав його Гедеоп Спілет. — Можливо, на іншому боці острова ми знайдемо гарну суху печеру, якої ми тут. досі пе відшукали.
— Так-то воно так, — відповів інженер, — але ви, друзі мої, забуваєте, що нам важливо оселитися поблизу джерела питної води, а з вершини гори Франкліна ми ие помітили в західній частині острова ні річки, ні струмка. Тут же ми знаходимося між рікою Віддяки й озером Граита — велика перевага, якою не можна знехтувати. Крім того, цей берег захищений від пасатів, що дмуть у Південній півкулі на північний захід.
— А знаєте що, містере Сміт? Давайте поставимо собі будинок на березі озера. У нас тепер є і цегла й інструменти. Були ми майстрами-цеглярами, гончарями, ливарями, ковалями, а тепер станемо мулярами. Якого біса, невже не впораємося?
— Звичайно, впораємося, друже мій. Але перш ніж прийняти