Презентация PowerPoint

— Ну, від нього більше нічого й не потрібно, — зауважив моряк.

Під час цієї експедиції колоністи бачили диких кабанів, які,

одначе, й не намагалися напасти на них; здавалося, що в цьому лісі не. загрожує зустріч з небезпечними хижаками, як раптом у густій хащі журналіст побачив за декілька кроків від себе па нижніх гілках дерева волохатого звіра, який здався йому ведмедем, і почав, тварину замальовувати. На щастя для Тедеона Спілета, його натурник ие належав до грізного сімейства «стопоходя-чих» — виявилося, що це звичайний коала, відомий також під ім’ям «лінивця», добродушний звір завбільшки з великого собаку, покритий кошлатим хутром бурого кольору і забезпечений довгими міцними пазурами, що дозволяють йому лазити по деревах; — він харчується листям. Коли встановили, що за звір служить натурою Гедеонові Спілету, який продовжував під час обговорення питання працювати олівцем, художник стер зроблений під начерком напис: «Ведмідь» — і зазначив замість нього — «Коала». Потім всі вирушили далі.

О п’ятій годині вечора Сайрес Сміт подав сигнал до відпочинку. До цього часу колоністи уже вийшли з лісу і були біля підніжжя могутніх відрогів, що служили підступами до гори Франкліна зі сходу. За кількасот кроків від місця зупинки протікав Червоний струмок, отже вода знаходилася близько.

Колоністи негайно взялися влаштовувати собі притулок. За якусь годину на галявині лісу у затінку дерев виріс курінь з гілок, переплетених ліанами і вкритих шаром глиии. Геологічні пошуки відклали до наступного дня. Приготували вечерю; розклали перед куренем яскраве багаття, засмажили на рожні дичину, а о восьмій годині вечора мандрівники вже спали солодким сном, тільки один сидів біля вогнища і підтримував його на той випадок, якщо неподалік блукає який-иебудь небезпечний звір.

Наступного дня, 21 квітня, Сайрес Сміт у супроводі Герберта вирушив иа пошуки тієї височини давньої формації, де він знайшов зразки залізних руд. Виявлені ним поклади, що виходили на поверхню землі, розташувалися біля підніжжя одного з північно-східних відрогів. Легкоплавка руда, багата иа залізо, цілком підходила для того способу обробки, який планував застосувати Сайрес; спосіб цей, названий каталонським, у спрощеному вигляді широко застосовують на Корсиці.

Справжній каталонський спосіб вимагає спорудження великих плавильних печей і тиглів; руда і вугілля закладаються в піч шарами, що чергуються, перетворюються иа метал і звільняються від шлаку. Але Сайрес Сміт, прагнучи уникнути громіздких процесів, вирішив просто скласти руду і вугілля величезним кубом і в середину його нагнітати за допомогою міхів струмені повітря. Мабуть, такий же спосіб застосовували колись біблійний Тувал-каїн і перші металурги населеного світу. І те, що вдавалося пра-опукам Адама, що досі давало позитивні результати у краях, багатих на залізну руду і паливо, безумовно, можна було зробити і на острові Лінкольна.

Вугілля наші металурги добули без зусиль біля свого табору — з родовища, яке лежало на поверхні землі. Руду розкололи па дрібні шматки і вручну очистили від грудок землі та піску. Потім шарами, що чергувалися, насипали велику купу вугілля і руди, як складають дрова вуглярі, коли перепалюють їх на вугілля. Під дією повітря, що нагнітається міхами, вугілля в цій купі перетворювалося па двоокис, а потім па окис вуглецю, що, впливаючи на окис заліза, забирав з нього кисень.

Сайрес Сміт зробив для цього все належне. Біля насипаної купи руди і вугілля встановили міхи, зроблені з тюленячих шкір; повітря виходило з міхів через трубку, зроблену з вогнетривкої глини, — трубку цю спеціально виготовили й обпалили в гончарній печі. Запрацював механізм міхів, що складався з рухливої рами, саморобної мотузки та противаги, і негайно з трубки вирвався сильний струмінь повітря; піднімаючи температуру купи, що прожарюється, воно сприяло також хімічному процесу утворення заліза при взаємодії руди і вугілля.

Робота була складна. Від колоністів вимагалося багато терпіння і кмітливості, щоб впоратися з нею. Але, нарешті, вони здобули перемогу й одержали залізну крицю з корявою губчатою поверхнею; це залізо ще треба було проковувати, щоб зияти з нього кірку шлаку, що приварився. У самоучок-ковалів, зрозуміло, не було ковальського молота, але вони знайшли вихід за прикладом своїх побратимів, металургів первісного суспільства, зробивши те, що й вони.

Першу залізну .чушку прив’язали до держака, і вона послужила молотом; цим молотом взялися кувати па гранітному ковадлі крицю й у такий спосіб одержали залізо грубого кування, але придатне для різних виробів.

І ось після важкої праці 25 квітня викували кілька залізних болванок, а згодом їх перетворили иа інструменти — щипці, кліщі, кирки, ломи, і т.д. Пенкроф і Наб назвали їх справжнім скарбом.