Презентация PowerPoint

таке рішення, треба пошукати. Можливо, знайдемо житло, споруджене для нас самою природою. Це позбавить нас від довгої, стомлюючої праці, і в нас буде надійний притулок, захищений від ворогів, що причаїлися иа острові, і від усіх, які можуть навідатися сюди з океану. ч

— Справді, Сайресе, — сказав журналіст. — Але ж ми оглянули весь береговий гранітний вал, — жодної печери, навіть тріщини!

— Точно, хоча б одна! — підхопив Пенкроф. — Ех, якби видовбати собі житло в цьому самому гранітному валу, — досить високо, щоб знизу піхто не міг напасти на нас. От би добре! Я так

і бачу — шість, а то й сім кімнат, з вікнами на море...

— З вікнами, і ие якими-пебудь, а з великими вікнами, щоб вдосталь світла... — сміючись, підтримав його Герберт.

— І щоб сходи були! — додав Наб.

— Ну що ви смієтеся? — обурився моряк. — Чи я щось неможливе запропонував? Хіба в нас немає кирок і ломів? І хіба містер Сайрес не може зробити порох? Тоді ми закладемо міну й підірвемо скелю. Чи не так, містере Сайрес? Адже коли нам знадобиться, ви зробите для пас порох?

Сайрес Сміт уважно вислухав Пенкрофа,. який ділився своїми фантастичними планами. Врізатися в цей гранітний вал, навіть шляхом вибуху порохової міни, було б геркулесовою працею. Залишалося тільки зітхнути, що природа не взяла на себе найважчу частину роботи. Але Сайрес Сміт ие хотів розчаровувати Пенкрофа, тому запропонував гарненько оглянути всю гранітну стіну — від гирла.річки до того кута, яким вона закінчувалася на півночі.

Відправившись у розвідку, колоністи пройшли близько двох миль, ретельно досліджуючи гранітну стіну. Але ніде, абсолютно піде, не траплялося жодної западини па її рівній, стрімкій поверхні. Скелясті голуби, які літали над нею, гніздилися в заглиблинах, що зустрічалися лише на гребені гранітного кряжа і між вигадливих зубців його карниза,

Відсутність печери була обставиною дуже прикрою, тому що не доводилося й думати, що вдасться самим пробити для себе в цьому граніті грот достатніх розмірів, пустивши в хід кирки і навіть порох. Доля розпорядилася так, що на всій цій смузі берега тільки одне місце виглядало придатним хоча б для тимчасового притулку, — ті самі Нетрі, відкриті Пенкрофом; але тепер з цим притулком необхідно попрощатися.

Своє дослідження колоністи закінчили біля північного боку стіни, де вона переходила в довгий схил, який похило спускався аж до моря. Від цього місця і до західної околиці острова берегова височина нижчала з ухилом не більше ніж сорок п’ять градусів, об’єднуючи нахаращеиия каменів, землі й піску, скріплених коренями кущів, низькорослих дерев і трав. Подекуди із сипкої товщі зовнішнього покриву гострими скелями пробивався граніт. По схилах ярусами піднімалися купи дерев і зеленіла досить густа трава. Але до низу рослинності меншало, і від підніжжя укосу до моря сумовитою, безплідною смугою розлягався пісок.

У Сайреса Сміта майнула небезпідставна думка, що де-небудь тут, на озері Гранта, є водоспад. Адже повинен же знаходити собі вихід надлишок води, що безперестану піс до озера Червоний струмок. Одначе досі інженер піде не помічав цього стоку, хоча досліджував берег озера від гирла струмка до плато Круговиду.

Сайрес Сміт запропонував товаришам піднятися по схилу кряжа і повернутися в Нетрі через плато Круговиду, досліджуючи дорогою північний і східний, береги озера.

Пропозицію схвалили, і через кілька хвилин Герберт і Наб уже видерлися на плоскогір’я. Сайрес Сміт, Гедеон Спілет і Пенкроф повільніше статечно йшли слідком за ними.

За двісті футів від краю плоскогір’я, крізь сплетіння гілок зблискувала на сонці спокійна гладінь прекрасного озера. Пейзаж навкруги був чудесний. Тішачи погляд своїм пожовклим і бронзовим листям, тулилися один до одного дерева в гаях. На зеленому килимі густої трави виділялися чорні стовбури велетенських дерев, що впали, убиті рукою часу. Повітря дзвеніло від пташиного щебету, криків галасливих какаду, які пурхали з гілки, на гілку, наче жива крилата веселка. Здавалося, сонячне світло проникало в ці незвичайні гаї, розбившись на всі кольори свого спектра.

Замість того щоб відразу вирушити до північного берега озера, мандрівники обігнули плато, збираючись дістатися до лівого берега струмка біля його гирла. Вони зробили гак милі півтори, але шлях виявився легким, тому що ліс зрідів і між деревами залишалися вільні проходи. Відчувалося, що тут кінчається родюча частина острова, — вже не було такої буйної рослинності, як у зоні, що пролягала від Червоного струмка до ріки Віддяки.