Презентация PowerPoint

— Осьде, — відповів інженер і вказав силачу Пенкрофу на досить глибоку западину, завдяки якій товщина стіни в цьому місці безперечно зменшилася.

Пенкроф взявся при світлі смолоскипів довбати киркою; довкола нього віялом сипалися осколки каменю, з-під кирки вилітали іскри. Через півгодини його змінив Наб, а після Наба киркою озброївся Гедеон Спілет.

Робота тривала вже другу годину, і виникали побоювання, що киркою не продовбаєш граніту, але раптом останній удар, зроблений Гедеоиом Спілетом, пробив стіну, і кирка випала иазовиі.

— Ура! Ура! Ще раз ура! — крикнув Пенкроф.

Товщина стіни ие перевищувала трьох футів.

Сайрес Сміт подивився в отвір, пробитий на висоті дев’яноста футів. Він побачив піщану смугу берега, острівець Порятунку, безмежний простір океану.

Граніт суттєво постраждав — отвір вийшов досить широкий, до печери полилися потоки світла, і колоністам відкрилося величне видовище.

Ліворуч печера мала не більше тридцяти футів заввишки і стільки ж завширшки, а завдовжки — сто футів; зате права її частина була величезна; гранітне склепіння згиналося там округлим куполом на висоті більш ніж дев’яносто футів. Подекуди в примхливому безладді здіймалися гранітні колони, що підтримували стелю, немов у головному боковому вівтарі собору. Цей купол спирався з боків на масивні стовпи, з’єднані то кам’яними півколами, то високими стрільчатими арками, що йшли вдалину темними прольотами. Його розрубувало безліч виступів, схожих на ліпні прикраси. Він вражав своєрідним і мальовничим сполученням рис, характерних для візантійської, романської та готичної архітектури. Печера здавалася палацом, спорудженим зодчим, між тим вона була витвором самої природи, що народила в надрах гранітного кряжа цю чудову Альгамбру¹³.

Колоністи завмерли від замилування. Там, де вони думали знайти тісну печеру, перед ними виник чудовий чертог, і Наб зияв шапку, неначе опинився у храмі!

Хвилина мовчання змінилася гучними вигуками захвату. Під високим склепінням пролунали крики «ура» і, гучно відлунюючи, затихли десь у темних ходах.

— О друзі мої! — вигукнув Сайрес Сміт. — Ми впустимо світло, багато світла в надра цього гранітного валу; ліворуч влаштуємо кімнати, склади, майстерні, а ось у цьому чудовому гроті створимо робочий кабінет і музей.

— Як ми назвемо цю печеру? — запитав Герберт.

— Гранітний палац, — відповів Сайрес Сміт, і всі зустріли цю назву новими вигуками «ура».

Смолоскипи вже догоряли і, оскільки, потрібно було витратити ще чимало часу, аби вибратися підземним ходом па плато Круговиду, вирішили відкласти облаштування нового житла до наступного дня.

Перед поверненням Сайрес Сміт ще раз нахилився над темним колодязем, що прямовисно спускався до самого моря. Він уважно прислухався. З чорної глибини не долинало ні найменшого звуку, навіть віддаленого шуму хвиль, — але ж вони повинні були іноді хлюпатися в цьому провалі. Знову кинули туди палаючу смолисту гілку. На мить стінки колодязя освітилися, але, як першого разу, нічого підозрілого мандрівники там не побачили. Якщо яке-иебудь морське чудовисько і застали зненацька несподіваним зникненням підземного потоку, воно, мабуть, втекло на дію океану, діставшись тим самим каналом, яким виливалася в море зайва вода з озера, поки їй не відкрили новий стік.

І все-таки Сайрес Сміт довго стояв біля провалу і, спрямувавши. погляд у його темне жерло, папружепо прислухався, не кажучи ні слова.

Моряк підійшов до нього і, торкнувши його за плече, сказав:

— Містере Сміт...

— Ви чого, друже мій? — запитав інженер, немов оговтався від сну.

Смолоскипи ось-ось могли згаснути.

— Вирушаймо! — скомандував Сайрес Сміт.

Маленький загін попрощався з печерою і почав підніматися темним водостоком до берегів озера. Топ цього разу замикав процесію і, як це не дивио, час від часу все ще люто гарчав. Підйом був досить важкий. Колоністи вирішили перепочити кілька хвилин у верхньому гроті, який являв собою неначе майданчик на середині цих довгих сходів із гранітними сходинками. Потім усі знову продовжили видряпуватися нагору.

Незабаром на них війнуло свіжим вітерцем. На стінках каналу вже не блищали краплі води, — вона випарувалася. Зблякло світло палаючих смолоскипів. Смолоскип Наба.востаннє спалахнув і згас. Треба було квапитися, щоб не йти у непроглядній пітьмі.

Мандрівники прискорили ходу, й близько четвертої години дня, коли згас останній смолоскип, який ніс Пенкроф, Сайрес Сміт і його супутники вже виходили з отвору водостоку.

РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ

План Сайреса Сміта. — Фасад Гранітного палацу. — Мотузкові сходи. — Мрії Пенкрофа. — Запашні трави. — Природний кролячий саж. — Водопровід для нового житла. — Краєвид із вікон Гранітного палацу