Двадцять восьмого травня встановили, нарешті, драбину завдовжки вісімдесят футів, зробивши па ній щонайменше сто схо:
дів. На щастя, Сайресу Сміту вдалося розділити її иа дві частини, скориставшись уступом гранітної стіни, на висоті приблизно сорок футів. Старанно вирівнявши киркою цей уступ, його перетворили на своєрідний сходовий майданчик і закріпили на ньому кінець перших сходів, що тепер розгойдувалися вдвічі менше; за допомогою мотузки її можна було втягти до Гранітного палацу. Що стосується інших сходів, то їхній нижній кінець теж спирався на цей «майданчик», а верхній прикріпили до самих дверей. Завдяки такому пристрою підніматися драбиною стало не дуже важко. Втім, Сайрес Сміт розраховував улаштувати згодом гідравлічний підйомник, щоб зберегти час і сили мешканців Гранітного палацу.Колоністи швидко звикли підніматися сходами. Усі вони були спритні, моторні, і Пенкроф, як моряк, призвичаєний лазити по вантах14
і реях15, міг дати їм уроки. Але йому довелося навчати і Топа. Бідна чотиринога тварина зовсім не створена для таких акробатичних вправ. Але Пеикроф виявився терплячим учителем, і зрештою Топ досить пристойно навчився підніматися поперечинами драбини, а через якийсь час піднімався иа самий її верх ие гірше дресированих собак, яких показують у цирку. Важко сказати, чи пишався моряк успіхами свого учня; як би то не було, піднімаючись по драбині, він частенько тяг Топа, зваливши його собі на спину, причому пес ніколи не висловлював невдоволення на такий спосіб сходження.Зазначимо, що роботи велися пайепергійніше, тому що наближалася непогода; при цьому колоністи ще встигали запасатися на зиму провіантом. Журналіст і Герберт зробилися постачальниками дичини для колонії і щодня присвячували полюванню кілька годин. Вони промишляли тільки в лісі Жакамара, иа лівому березі ріки Віддяки, — ні моста через ріку, ні човна в них поки що не було, а тому иа правий берег вони ще не заглядали. Величезні лісові хащі, яким вони дали назву лісів Далекого Заходу, залишалися для них ще невідомими. Важливу експедицію для їхнього обстеження відклали до перших теплих днів майбутньої весни. Але й у лісі Жакамара вистачало дичини; кенгуру й кабанів водилося там вдосталь, і в умілих руках наших мисливців загострені кілки, куті залізом, лук і стріли — творили чудеса. Крім того, Герберт знайшов па південному заході від заводі ріки Віддяки кролячий саж, влаштований самою природою; кролики обрали для своїх нір вогкуваті луки, затінені вербами і порослі запашними травами, що розливають у повітрі пахощі: чебрецем, травичкою Богородиці, васильками і різними ароматичними рослинами із сімейства губоцвітих, до яких кролики дуже ласі.
Побачивши цю галявину, журналіст сказав, що, оскільки приготовлено таку смакоту для кроликів, буде просто дивно, якщо иа ній не виявиться кроликів. Мисливці пайретельиіше оглянули природний крільчатник, але замість цих звірят поки що знайшли тільки безліч корисних рослин, котрі привернули б увагу натураліста, як цікаві зразки флори. Герберт нарвав також васильків, розмарину, меліси та інших цілющих трав, з яких одні допомагають від грудної хвороби, інші від лихоманки, від серцевих спазмів або від ревматизму. Коли Пенкроф побачив принесений Гербертом оберемок трав, він запитав, для чого знадобилося це «сіно»?
— Це цілющі трави, — відповів юнак. — Будемо лікуватися, якщо занедужаємо.
— А навіщо нам хворіти? Адже лікаря на острові немає, — серйозно відповів Пенкроф.
Проти такого міркування важко заперечити щось, але усе-таки воно не зашкодило Герберту зібрати великий урожай, і в Гранітному палаці його зустріли доброзичливо, тим більше що, крім цілющих рослин, Герберт приніс ще багато золотої моиарди, відомої в Північній Америці під назвою «чаю Освего», — настій цієї трави — чудовий напій.
Після довгих пошуків паші мисливці набрели, нарешті, того дня на галявину, що виявилася справжнім кролячим садком. Уся земля була порита, там норами і здавалася дірявою, як шумівка.
— Нори! — вигукнув Герберт.
— Так, так, — проговорив журналіст. — А є там хто?
— Це ще-питання!
Питання, одначе, швидко розв’язалося: майже відразу в усі боки иирснули сотні маленьких тварин, схожих на кроликів, і мчалися з такою швидкістю, що навіть Топ за ними не міг би вгнатися. Мисливці із собакою марно переслідували гризунів, — кролики зникли, а журналіст не встиг і оком моргнути. Але Гедеон Спілет твердо вирішив ие йти, поки він не піймає з півдюжини цих звірят. Зараз він хотів тільки забезпечити кролячими тушками ,кухню Гранітного палацу, але думав зайнятися пізніше розведенням кроликів. Спіймалися б вони легко, для цього варто поставити біля отворів нір кілька сілець. Але пасток ще не зробили, а иа місці .їх ні з чого було змайструвати. Хоч-не-хоч, а довелося оглядати кожну нору, шарити в ній палицею — тобто запастися терпінням, оскільки іншого варіанту ие існувало.