Презентация PowerPoint

Наступного дня, 22 травня, почалося впорядковування нового житла. Колоністам не терпілося швидше переселитися з Нетрів, притулку дуже незручного, до просторого сухого житла, схованого в гірському кряжі, не доступного ні хвилям морським, ні зливам небесним. Зовсім- закидати Нетрі колоністи ие збиралися. Сайрес Сміт планував улаштувати там майстерню.

Насамперед Сайрес Сміт постарався точно встановити, в який бік звернений фасад Гранітного палацу. Він поспішив на берег моря, до підніжжя гранітного валу, і оскільки кирка, загублена журналістом, безумовно,, впала на берег, то, знайшовши її, можна було визначити, куди звернено отвір, пророблений у стіні печери.

Кирку Гедеон Спілет розшукав без зусиль, — вона встромилася в пісок саме під вікном, пробитим приблизно на висоті вісімдесятьох футів від берега. Скельні голуби вже влітали і вилітали через це віконце, начебто колоністи для них і відшукали Гранітний палац.

Інженер задумав розділити лівий бік печери на кілька кімнат і вітальню, пробити для них «по фасаду» п’ять вікон і двері. П’ять вікон! Пенкроф був цим дуже задоволений, але двері вважалися марною розкішшю, оскільки старий водостік являв собою влаштовані самою природою сходи, якими завжди легко буде проходити до Гранітного палацу.

— Друже мій, — зауважив Сайрес Сміт, — якщо нам запросто ходитиметься цими сходами, то й інші також легко зможуть потрапити до будинку. Я, навпаки, збираюся міцпо-преміцно замурувати отвір водостоку і, якщо знадобиться, зовсім його сховати, а для цього звести греблю і підняти рівень води в озері.

— А як же ми будемо входити? — запитав моряк.

— По зовнішніх сходах, — відповів Сайрес Сміт. — Зробимо мотузкову драбину. Тільки-но піднімемось, заберемо її, і тоді вже нікому пе залізти до нашого притулку.

— Та навіщо така обережність? — здивувався Пенкроф. — Звірі тут, здається, ие дуже небезпечні. А тубільців на нашім острові немає.

— Ви цілком у цьому впевнені, Пенкрофе? — запитав Сайрес Сміт, дивлячись па нього.

— Ну, як сказати... Абсолютно бути упевненим не можна, поки не обстежимо весь острів, — відповів моряк.

— Так, — підтвердив Сайрес Сміт, — ми поки що знаємо лише невелику частину острова. Але якщо в нас тут і немає ворогів, можуть наскочити непрохані гості з інших місць, — ці широти Тихого океану користуються лихою славою. Давайте-но вживати заходів проти можливих небезпек.

Докази Сайреса Сміта мали сенс, і Пенкроф без зайвих розмов приготувався викопати його розпорядження.

Отже, з одного боку печери, що уособлювала квартиру, випадало пробити по фасаду Гранітного палацу п’ять вікон і двері, а в чудовий грот, який вирішили перетворити на парадний зал, світло мало б проникати в достатній кількості через широкий отвір у передній стіні і круглі вікоиця. Фасад, що знаходився иа висоті вісімдесятьох футів над берегом, був звернений на схід, і першими своїми променями сонце вітало Гранітний палац. Нове житло знаходилося в тій частині кряжа, яка тяглася від виступу біля ріки Віддяки і до циклопічного накопичення кам’яних брил, названого Пенкрофом Нетрями. Тому пориви лютого норд-осту зачіпали його лише мимохідь — захистом йому служив згаданий виступ кряжа. Втім, у чеканні тих днів, коли виготовлять рами, інженер мав намір закривати віконні отвори міцними віконницями, аби захистити житло від вітру і дощу, а при потребі навіть замаскувати.

Але в першу чергу необхідно, звичайно, пробити ці отвори, — їх ще не було. Довбати твердий граніт ломом було б дуже довго,

а, як нам уже відомо, Сайрес Сміт любив діяти рішуче. У нього ще залишався нітрогліцерин, ця вибухова речовина принесла й тут велику користь. Інженер уміло локалізував його дію, і отвори в граніті вийшли саме в місцях, намічених ним. Потім киркою і ломом надали стрільчастої форми п’ятьом віконним прорізам «квартири», широкому вікну, слуховим вікнам і дверям, вирівняли краї цих пробоїн, які мали досить примхливі обриси, і через кілька днів завдяки ретельності мулярів Гранітний палац зі сходом сонця вже заливали потоки яскравого світла, що проникали в найтемніші його закутки.

За задумом Сайреса Сміта, «квартиру» випадало розділити на п’ять «кімнат» з видом на море: ліворуч — передпокій з прорубаними дверима, до яких передбачалося діставатися мотузковою драбиною, потім кухня завширшки тридцять футів, їдальня — сорок футів, спальня таких йе розмірів, і, нарешті (за настійливою вимогою Пенкрофа), — кімната для друзів, суміжна з парадним залом.

«Кімнати» йшли в ряд, і «квартира» ие займала всієї печери, — ще залишалося місце для коридору, що відокремлював ЇЇ від довгого і просторого складу для інструментів, провіанту і різноманітних запасів. Усе, що флора і фауна острова могли дати для потреб колоністів, прекрасно зберігалося б тут, ие псуючись від вогкості. Місця в складі вистачало, приміщення дозволяло все розкласти і розставити один по одному. Крім того, у розпорядженні господарів Гранітного палацу була ще маленька верхня печера, що могла служити коморою.