Презентация PowerPoint

Якщо Пенкроф, справжній американець, називав когось «поріддям Джона Буля», значить хотів образити.

У цю хвилину зовсім розвиднілось, і фасад Гранітного палацу спалахнув під сонячними променями. Але всередині будинку, як і зовні, було тихо, спокійно.

Поселенці дивувалися — вдерся чи ні хтось до Гранітного палацу? Втім, сумніватися не доводилося — адже драбину хтось забрав, до того ж некликані гості, ким би вони не були, ие могли втекти! Але як до них дістатися?

Герберту спала иа думку ідея прив’язати до стріли мотузку і пустити стрілу так, щоб вона пройшла між нижніми сходинками драбини, яка теліпалася біля порога, потім тихенько потягнути за мотузку — сходи впадуть иа землю, тоді можна буде піднятися до Гранітного палацу.

Нічого іншого, мабуть, не зробиш, і при відомій спритності можиа сподіватися на успіх. На щастя, луки і стріли зберігалися в одному з коридорів Нетрів, знайшлося і кілька сажнів тонкої мотузки з рослинного волокна. Пенкроф розмотав мотузку і прикріпив її до стріли, добре опереної. Потім Герберт натягнув тятиву і ретельно прицілився в кінець драбини, яка звисала.

Сайрес Сміт, Гедеон Спілет, Пенкроф і Наб відступили назад, — вони спостерігали за вікнами Гранітного палацу. Журналіст, приставивши карабін до плеча, спрямував дуло на двері.

Тятива забриніла, стріла просвистіла, злетівши разом з мотузкою, і пройшла між двома останніми сходинками драбини.

Справа була зроблена.

Герберт відразу ж ухопив кінець мотузки; але тієї миті, коли він потягнув її, щоб спустити драбину, у дверному отворі майнула чиясь рука, схопила драбину і затягла її в Гранітний палац.

— Тварюко негідна! — закричав моряк. — Хочеш одержати кулю, зараз одержиш.

— Та хто ж це? — запитав Наб.

— Як? Ти не впізнав?..

— Ні.

— Та це ж мавпа, макака, сапажу, орангутанг, бабуїн, горила, сагуїн! Наше житло захопили мавпи — підняли драбину, поки нас не було.

І в цю хвилину, начебто підтверджуючи слова моряка, троє чи четверо чотирируких з’явилися у вікнах: мавпи відкрили віконниці та почали кривлятися і гримасувати, неначе по-своєму вітали справжніх власників будинку.

— Так я й знав, що все це — чийсь жарт, — вигукнув Пенкроф, — з одним із жартівників і поквитаємося за всіх.

Моряк підкинув рушницю, швидко прицілився і вистрілив. Мавпи зникли, і лише одна, смертельно поранена, впала па піщаний берег.

Ця велика мавпа, безсумнівно, належала до першого розряду чотирируких. Якої вона була породи — шимпанзе, орангутанг, горила чи гібон, — невідомо, але належала вона до людиноподібних мавп, названих так завдяки подібності з людьми. Потім Герберт визначив, що це орангутанг, а ми пам’ятаємо: юнак знався на зоології.

— Чудова тварина! — зробив висновок Наб.

— Припустимо, що чудова, — відповів Пенкроф, — але ось не знаю, чи потрапимо ми додому!

— Герберт — чудовий стрілець, — сказав журналіст, — адже в нього є лук!.. Нехай він знову...

— Добре! Але мавпи хитрющі! — втрутився знову Пенкроф. — Вони вже ие визирнуть у вікна, і нам ие вдасться їх перестріляти, а як подумаю про те, що вони накоїли в кімнатах і коморі...

— Зачекайте, — озвався Сайрес Сміт, — тварини недовго нам заважатимуть.

— Повірю в це, коли побачу їх иа землі, — відповів моряк. — До речі, чи не знаєте, містере Сайрес,-скільки там, нагорі, цих пустунів?

Поки що ніхто не міг відповісти на запитання Пенкрофа; важко було влучити в ціль, тому що нижній кінець драбини забрали за двері; коли ж він знову потягнув за мотузку, вона лопнула, а драбина залишилася на попередньому місці.

Колоністи опинилися в скрутному становищі. Пенкроф шаленів. Це виглядало дещо смішно, але він не знаходив тут нічого кумедного. Поселенці розуміли, що зрештою вони потраплять до свого житла і виженуть мавп, — але коли і як? Цього ніхто ие міг сказати.

Минула друга година, а мавпи ие з’являлися; вони.причаїлися в будинку, але кілька разів то мавп’яча морда, то лапа з’являлися в дверях або у вікні, і тварин відразу зустрічали рушничні постріли.

— Сховаймося, — запропонував інженер. — Можливо, мавпи вважатимуть, що ми пішли, і знову визирнуть. А Герберт і Сцілет засядуть у скелях і стрілятимуть, як тільки з’явиться хоч одна мавпа.

Усі виконали наказ інженера, а кращі стрілки — журналіст і . юнак — зайняли зручну позицію між скелями,: — мавпи їх не могли бачити. Тим часом Наб, Пенкроф і Сайрес Сміт піднялися на плато і вирушили до лісу постріляти дичини: настав час сніданку, а їсти було нічого. •

Менше ніж за півгодини мисливці повернулися — вони принесли кілька скелястих голубів і нашвидкуруч засмажили. А з будинку так і не з’явилася жодна мавпа.

Гедеон Спілет і Герберт теж поснідали, поки Топ сторожував під вікнами. Перехопивши нашвидкоруч, вони повернулися па свій пост.

Минуло ще години дві, але ситуація нітрохи не змінилася: Чотирирукі не подавали ніяких ознак життя, можна було подумати, що вони розбіглися; очевидно, їх так налякала загибель родича, наполохав гуркіт пострілів, що вони забилися в який-небудь затишний куточок Гранітного палацу, можливо, навіть до комори.