Пригоди бравого вояки Швейка

Телеграма була такого змісту: «Піхотинець Йозеф Швейк, ординарець 11 маршової роти зник 16 цього місяця по дорозі Хирів - Фельштин при виконанні обов’язків квартирмейстера. Негайно відрядити піхотинця Швейка до Вояличів у штаб бригади».

Майор висунув шухляду, взяв звідти карту і замислився: Фельштин знаходиться за 40 кілометрів на південний схід від Перемишля. Отже, було великою загадкою, де піхотинець Швейк дістав російську уніформу в місцях більш як на 150 кілометрів віддалених від фронту. Адже окопи тягнуться по лінії Сокаль - Тур’я - Кізлів.

Коли майор сказав про це генералові і показав йому на карті місце, де згідно з телеграмою кілька днів тому зник Швейк, генерал заревів, як бугай, бо відчув, що всі його надії на польовий суд розвіялися, як туман. Він підійшов до телефону, зв’язався з вартівнею і наказав негайно привести на квартиру до майора арештанта Швейка.

Поки виконували цей наказ, генерал зі страшними прокльонами висловлював своє невдоволення з того, що негайно на свій ризик не повісив Швейка без жодного слідства.

Майор заперечував і все говорив щось про право і справедливість, які ідуть пліч-о-пліч. Він пишними періодами висловлювався про справедливий суд, про судові помилки, вбивства і взагалі базікав про все, що йому спливало на язик, бо після вчорашнього дня з неабиякого похмілля він відчував потребу виговоритися.

Коли нарешті привели Швейка, майор зажадав від нього пояснень, що ж, власне, відбулося біля Фельштина і звідки він взяв цю російську уніформу.

Швейк, усе як слід пояснивши, підкріпив свою розповідь декількома прикладами із історії людських пригод. Коли майор запитав, чому ж він цього не сказав при допиті перед судом, Швейк відповів, що його власне ніхто й не питав, як він вліз у російську уніформу, а всі питання мали виключно такий зміст:

«Ви визнаєте, що добровільно і без всякого натиску вдягнулися у ворожу уніформу?» Оскільки це була правда, то він і не міг нічого іншого сказати, як: «Звичайно - так - певно - так точно, не має сумніву». Він тільки з обуренням на суді відкинув закид, ніби він зрадив найяснішого цісаря.

- Це абсолютний ідіот, - сказав генерал майорові. - Переодягнутися на греблі ставка в російську форму, яку казна-хто залишив, і дозволити зарахувати себе до партії російських полонених - це може зробити лише ідіот.

- Мельдую послушно, - відізвався Швейк, - я і сам інколи помічаю, що я недоумкуватий, особливо під вечір…

- Замовкни, йолопе, - гаркнув на нього майор і звернувся до генерала з запитанням, що, власне, тепер робити із Швейком.

- Хай його повісять у його бригаді, - вирішив генерал.

За годину Швейка під конвоєм вели на вокзал, щоб відправити у Вояличі до штабу бригади.

В арештантській камері Швейк залишив по собі невелику пам’ятку, вишкрябавши на стіні уламком тріски список всіх юшок, підлив і гарнірів, як він їв до війни. Це було ніби якимось протестом проти того, що протягом 24-х годин він і рісочки не мав у роті.

Разом із Швейком до бригади було відправлено такий папір: «На підставі телеграми № 469 піхотинець Йозеф Швейк, який втік з 11-ї маршової роти, пересилається до штабу бригади для дальшого слідства». Конвой, що супроводив Швейка, складався з чотирьох вояків різних національностей. Тут були поляк, мадяр, німець і чех. Останній був за старшого у конвої, бо мав чин єфрейтора. Він приндився перед земляком-арештантом, показуючи свою необмежену владу над ним. Коли Швейк на вокзалі попросився до клозету, єфрейтор грубо відповів, що він піде до вітру аж у бригаді.

- Добре, - відповів Швейк, - тільки напишіть мені це розпорядження на папері, щоб, коли в мене лусне сечовий міхур, було відомо, хто в цьому винен. На все є закони, пане єфрейторе. Єфрейтор - колишній пастух - злякався цього сечового міхура і тому на вокзалі весь конвой урочисто повів Швейка до клозету. Єфрейтор взагалі протягом усієї дороги справляв враження жорстокої людини і так надимався, немов завтра вже мав дістати щонайменше чин командира корпусу.

Коли вони сиділи в поїзді на лінії Перемишль - Хирів, Швейк сказав йому:

- Ото дивлюсь, пане єфрейторе, на вас і згадую єфрейтора Бозбу, який служив у Тренто. Коли його зробили єфрейтором, він почав з першого ж дня раптом товстіти й товстіти, щоки у нього спухли, а живіт так роздувся, що на другий день вже й казенні штани на нього не налазили. Але найгірше було ось що: у нього почали у довжину рости вуха. Послали єфрейтора в лазарет і полковий лікар сказав, буцімто таке буває з усіма єфрейторами. Спочатку їх аж пре, у декого, правда, це швидко минає, але єфрейтор Бозба - тяжко хворий і може луснути, бо єфрейторська зірка дуже впливає йому на пупок. Отже, щоб його врятувати, довелося відрізати зірку, і він одразу ж сплющився.