Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

- Пане генерале, - звернувся до Біґлера якийсь офіцер-ангел з крилами, коли вони проїжджали повз казарми для рекрутів-ангелів. - Ви мусите зголоситися до головного штабу.

Їхали далі повз якийсь учбовий плац, де аж кишіло рекрутами-ангелами. Їх вчили кричати «алілуйя».

Проїхали повз групу, де рудий капрал ангел ухопив одного вайлуватого рекрута ангела у свої руки, молотив його кулаком у живіт і верещав: «Відкрий ширше своє рило, свинюко вифлеємська. То це так волають «алілуйя»? Немовби в тебе у пельці застряв кнедлик. Я б радий був знати, який віл тебе, тварюко, пустив у рай. Спробуй-но ще раз… «Гла-гле- глу-я»? Що ж ти собі думаєш, тварюко, що і у нас в раю будеш гугнявити! Спробуй ще раз, кедре ливанський».

Поїхали далі, а за ними ще довго лунав переляканий вереск гугнявого ангела рекрута: «Гла-гле-глу-я» і крик ангела-капрала: «А-лі-лу-йя». «А-лі-лу-йя, ти, йорданська корово!»

Потім вони побачили величну заграву над великою спорудою, як та мар’янська казарма в Чеських Будейовіцах, а над нею два літаки, один ліворуч, а другий праворуч, а посередині між ними натягнуте величезне полотно з таким же величезним написом:

K. u K. Gottes Hauptquartier2.

Генерала Біґлера висадили з автомобіля два ангели в уніформі польової жандармерії, взяли його за комір і потаскали на другий поверх приміщення.

____________________

2 Цісарсько-королівська штаб-квартира (нім.).


- Поводьтеся чемно перед Господом Богом, - сказали йому нагорі перед одними дверима і увіпхнули його всередину.

Посеред кімнати, де на стінах висіли портрети Франца Йосифа і Вільгельма, спадкоємця трону Карла Франца Йосифа*, генерала Віктора Данкеля*, ерцгерцоґа Фрідріха* і шефа генерального штабу Конрада з Гессендорфа, стояв Господь Бог.

- Кадете Біґлере, - сказав Господь Бог з притиском, - ви мене не впізнаєте? Я ваш колишній капітан Заґнер з одинадцятої маршової роти.

Біґлер задубів.

- Кадете Біґлере, - знову заговорив Господь Бог, - яким правом ви присвоїли собі титул генерал-майора? Яким правом ви, кадете Біґлере, швендяли у штабному автомобілі по битому шляху між ворожими позиціями?

- Голошу слухняно…

- Рота на замок, кадете Біґлере, коли з вами говорить Господь Бог.

- Голошу послушно, - знову починає, затинаючись, Біґлер.

- Отже, ви не зволите заткнути пельку, - кричить на нього Господь Бог, відчиняє двері і гукає: - Два ангели сюди!

Входять два ангели з рушницями через ліве крило. Біґлер у них пізнає Матушича і Батцера. Із уст Господа Бога звучить:

- Киньте його у лятрину! І кадет Біґлер летить кудись у жахливий сморід.


* * *


Напроти сплячого кадета Біґлера сиділи Матушич з денщиком капітана Заґнера Батцером і безперестанку грали в «66».

- Stink awer d’Kerl wie a’Stockfisch1, - кинув Батцер, з цікавістю спостерігаючи, що сплячий кадет Біґлер дуже підозріло крутиться, - mub d’Hosen voll ha’n2. - То може трапитися з кожним, - філософськи сказав Матушич. - Облиш його, не тобі ж його переодягати. Краще роздай карти.

Над Будапештом вже було видно заграву, а через Дунай перестрибував промінь прожектора.

Кадетові Біґлерові вже знову снилося щось інше, бо він буркотів: - Sagen Sie meiner tapferen Armee, dab sie sich in meinem Herzen ein unvergangliches Denkmal der Liebe und Dankbarkeit errichtet hat3. - А через те, що він при цих словах знову почав крутитися, сморід знову вдарив Батцерові у ніс, і він, сплюнувши, зауважив:

- Stinkt wie a’ Haizlputza, wie a’ bescheibena Haizlputza4. А кадет Біґлер крутився все неспокійніше і неспокійніше.

____________________

1 Але той хлоп смердить, як тріска (нім. діал.).

2 Певно, в нього повні штани (нім. діал.).

3 Скажіть моїй відважній армії, що вона в моєму серці спорудила вічний пам’ятник любові і вдячності (нім.).

4 Смердить, як прибиральник сортирів, як обісраний прибиральник сортирів (нім. діал.).


Його новий сон був надзвичайно фантастичний. Він захищає місто Лінц, у війні за австрійську спадщину.

Йому привиділись редути і укріплення навколо міста. Його головний штаб армії перетворився раптом у величезний лазарет. Всюди лежали недужі і трималися за живіт. Під палісадами міста Лінца ідуть сюди й туди французькі драгуни Наполеона І.

А він, комендант міста, стоїть над тим усім, також тримаючись за живіт, і кричить якомусь французькому парламентареві: «Передайте своєму цісарю, що я не здамся…»

Потім біль в животі раптом вщух, і він кидається з батальйоном через палісади за місто, вперед до слави і перемоги, і бачить, як надпоручник Лукаш своїми грудьми ловить удар шаблі французького драгуна, щоб відвести його від Біґлера, захисника оточеного Лінца.

Надпоручник Лукаш умирає біля його ніг з вигуком: «Ein Mann, wie Sie, Herr Oberst, ist notiger als ein nichtsnutziger Oberleutnant»1. Оборонці Лінца, зворушені, відвертаються від умираючого, але тут зненацька летить картеч і вдаряє Біґлера у сідницю.

Біґлер механічно сягає рукою назад до штанів і відчуває, як щось липке мажеться по руці. Він кричить:

«Санітари! Санітари!» - І падає з коня…

Батцер і Матушич підняли кадета Біґлера з підлоги, куди він звалився з лавки, і знову поклали на місце.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза