Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

1 Розмова капітана Заґнера з надпоручником Лукашем велася по-чеськи (прим. автора).

2 Хто каже про… (нім.).


- Слухайте, докторе, - перепинив його капітан Заґнер. - Тут йдеться не про Шіллера. Що з кадетом Біґлером?

«Військовий доктор» Вельфер усміхнувся.

- Кандидат на офіцерський чин, ваш кадет Біґлер, обісрався. Це не холера і не дизентерія, а звичайнісінький собі розлад шлунка. Ваш пан кандидат на офіцерський чин випив більше, ніж варто було, коньяку і наробив у штани. Але, мабуть, він обробився б і без коньяку, бо зжерти стільки трубочок з кремом, які йому надіслали з дому!… Це - дитина… В клубі, як я пам’ятаю, пив завжди лише чвертку вина. Він абстинент…

Доктор Вельфер сплюнув.

- Купував собі лінцські тістечка.

- Отже, нічого серйозного? - перепитав капітан Заґнер. - Але коли б це рознеслося…

Надпоручник Лукаш встав і сказав Заґнерові:

- Спасибі за такого командира взводу.

- Я допоміг йому підвестися на ноги, - сказав Вельфер, безнастанно усміхаючись, - хай пан командир батальйону дасть дальші розпорядження… Тобто, я відішлю кадета Біґлера в лазарет… видам посвідку, що у нього дизентерія. Тяжкий випадок дизентерії. Ізоляція… Кадета Біґлера покладуть до інфекційного барака…

- Я не сумніваюся, - продовжував Вельфер з цією ж самою непристойною усмішкою, - що так краще. Бо одна справа кадет, хворий на червінку, а інша - обкаляний кадет.

Капітан Заґнер звернувся до свого приятеля Лукаша чисто офіційним тоном:

- Пане надпоручнику, кадет Біґлер з вашої роти захворів на дизентерію і залишиться під лікарським доглядом у Будапешті.

Капітанові Заґнеру здалося, що Вельфер притамовує сміх, але, коли він на нього поглянув, «військовий доктор» мав на диво байдужий вираз обличчя.

- Отже, все в порядку, пане капітане, - відповів Вельфер спокійно, - кандидат на офіцерський… - Він махнув рукою: - При дизентерії кожен може накласти у штани.

І так сталося, що відважного кадета Біґлера відвезли у військову ізоляційну лікарню в Уй-Буда.

Його закаляні штани загубилися у вирі світової війни. Мрії про великі перемоги були замкнені в одній з лазаретних палат ізоляційних бараків.

Коли кадет Біґлер довідався, що в нього червінка, він захопився. «Поранений чи хворий - яка тут різниця. Адже це сталося за найяснішого монарха, при виконанні своїх обов’язків».

В лазареті з ним трапилася невеличка неприємність. Всі місця для хворих на червінку були зайняті, і кадета Біґлера перевели в холерний барак.

Коли кадета Біґлера викупали і всунули йому під пахву термометр, мадярський штабний лікар покрутив головою: «37°»! Найгірший симптом при холері - великий спад температури, хворий стає апатичним.

Кадет Біґлер і справді не проявляв ніякого хвилювання. Він був надзвичайно спокійним і повторював про себе, що так чи інакше, а він страждає за найяснішого цісаря.

Штабний лікар наказав всунути термометр кадетові Біґлерові у пряму кишку.

- Остання стадія холери, - вирішив штабний лікар, - ознаки скорого кінця. Крайнє ослаблення, хворий втрачає відчуття оточення, а його свідомість потьмарена. Він усміхається в передсмертних корчах.

Кадет Біґлер під час цієї маніпуляції дійсно по-мученицьки усміхався і вдавав з себе героя, коли йому запихали термометр у пряму кишку. Він навіть не поворухнувся.

- Наявні ознаки повільного вмирання, - подумав штабний лікар. - Пасивність…

Для впевненості лікар спитав мадярського санітара-унтерофіцера, чи не було у кадета Біґлера блювоти і проносу у ванні.

Діставши заперечну відповідь, він уважно поглянув на Біґлера. Коли при холері припиняється пронос і рвоти, це знову ж таки, як і попередні симптоми, ясна картина того, що для хворого настають останні години життя.

Кадет Біґлер, якого витягли з теплої ванни і зовсім голого поклали на ліжко, змерз, як собака, аж зубами видзвонював.

На тілі у нього висипала гусяча шкіра.

- Бачите, - сказав штабний лікар по-мадярському, - його морозить, ноги і руки холодні. Це кінець.

Нахилившись над кадетом Біґлером, спитав по-німецьки:

- Also wie geht’s?1

- S-s-se-hr gu-gu-tt2, - задріботів кадет Біґлер, - eine D-deck-ke3.

- Свідомість частково затьмарена, а частково прояснюється, - сказав знову по-мадярськи штабний лікар. - Тіло дуже сухе, губи і нігті повинні б були почорніти… Це третій випадок, коли хворий вмирає від холери, а нігті і губи не чорніють…

Він знову нахилився над кадетом Біґлером і продовжував по-мадярськи: - Тон серця заглух.

- Ei-ei-ne-ne-De-de-de-deck-ke-ke, - знову задзвонив зубами кадет Біґлер.

- Це його останні слова, - сказав штабний лікар санітарному підстаршині по-мадярськи. - Завтра його поховаємо разом з майором Кохом. Зараз він знепритомніє. Його документи в канцелярії?

____________________

1 Як почуваєте себе? (нім.).

2 Дуже добре (нім.).

3 Ковдру (нім.).


- Напевно, там, - спокійно відповів санітар-унтерофіцер.

- Ei-ei-ne-ne-De-de-deck-ke-ke, - благаючи, дзвонив їм услід зубами кадет Біґлер.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза