Пригоди бравого вояки Швейка

Коли одержиш ці рядки, я буду вже кілька днів знаходитися у поїзді, бо ми вирушаємо на фронт. Це мене не дуже радує, бо в поїзді мушу сидіти, склавши руки. Яка кому з мене користь, коли в нашій офіцерській кухні не вариться, а їжу ми дістаємо на станціях. Я так радо був би приготував для наших панів офіцерів під час переїзду через Угорщину сеґединський ґуляш, але нічого не вдієш. Можливо, коли приїдемо вже до Галичини, я буду мати нагоду приготувати справжню галицьку «шулю» - тушену гуску, начинену кашею або рисом. Повір, дорога Геленко, я докладаю всіх сил і уміння, щоб нашим панам офіцерам, які так трудяться і мають стільки турбот, вичаклувати щось приємне.

Мене з полку перевели до маршового батальйону. Я цьому дуже радий, бо завжди мріяв, хай хоч із скромних припасів, але зробити нашу фронтову офіцерську кухню зразковою. Чи пам’ятаєш, дорога Геленко, як ти, коли я збирався до полку, бажала мені добрих начальників. Твоє бажання здійснилося. Я не маю й найменших підстав нарікати; навпаки, всі офіцери - це наші справжні друзі, а до мене ставляться просто по-батьківськи.

При першій-ліпшій можливості повідомлю тобі номер нашої польової пошти…»

Той лист був наслідком певних обставин. Між кухарем-окультистом і полковником Шредером, який до цього часу протеґував йому, перебіг чорний кіт. Під час прощальної вечері з офіцерами маршбатальйону стався фатальний збіг обставин - полковникові Шредеру знову забракло порції завиванця з телячих нирок, і «батько» полковник відіслав бідолаху кухаря з маршовою ротою на фронт, доручивши офіцерську полкову кухню якомусь нещасному учителеві зі школи сліпих у Кларові.

Кухар-окультист ще раз перебіг оком написане. Воно йому видалося досить дипломатичним, щоб утриматися бодай трохи далі від передових позицій, бо що б там не казали, але життя є життя, а кухня рятує і на фронті.

Правда, ще до війни, коли він був редактором і власником часопису про окультну науку, він написав раз велику статтю про те, що ніхто не повинен боятися смерті, і статтю про перевтілення душ.

Тепер він підійшов до Швейка і Ванєка і почав заглядати до них у карти. Між обома гравцями в цю хвилину зникла різниця у їхніх військових чинах. Вже грали не вдвох, а втрьох, разом з Ходоунським.

Ординарець Швейк грубо лаяв фельдфебеля Ванєка:

- Я дивуюся, як ви можете так по-дурному грати. Ви ж бачите, що він грає на ренонсах1, що в мене немає жодної бубни, а ви не відповідаєте вісімкою й кидаєте, як найбільший йолоп, хрестового валета, а той бовдур виграє.

____________________

1 Картяр не смів зробити взятки.

- Стільки вереску через одну програну мізерку, - прозвучала чемна відповідь фельдфебеля-рахівника. - Ви самі граєте, як несповна розуму. Я повинен з пальця чи що виссати вам ту бубнову вісімку, коли в мене взагалі жодної бубни немає, а лише старша піка і хреста. Ви, бордельний кавалере.