Пригоди бравого вояки Швейка

Він завжди говорив у дуже вишуканому тоні, що не міг вже навіть і дивитися на ту свинську розпусту, а нам бувало від тих його розповідей про всякі пози, в яких він не раз застукував парочки, аж слина з губи текла, як тому псові, коли повз нього несуть варену шинку. Не пускають нас, бува, з казарми, ось він нас і розважає. «От так я, - казав, - бачив ту і ту панійку з тим і тим добродієм…» І адреси нам давав. Але при тому ніколи його не опускав смуток. «Скільки я, - скаржився він, - діставав бувало по пиці від обох партнерів; а все ж таки це мене гризло менше, ніж те, що я брав хабарі. Одного такого хабара я не забуду й до смерті. Він голий, вона гола. Було це в готелі, ідіоти навіть дверей не замкнули. На дивані не вмістилися, бо обоє були нівроку гладючі, то й кохалися на килимі, як кошенята. А килим був такий затоптаний, за порошений і увесь в недопалках. Тільки-но я в двері, - попав у саму патоку, - обоє зірвалися, він став напроти мене, тримаючи руку, як фіґовий листок. А вона обернулася спиною, і я побачив на шкірі відбиток візерунка килима, а до хребта приліпився недопалок з папіроси. «Пробачте, - кажу, - пане Земеку, я приватний детектив Штендлер з контори Ходоунського, і мій службовий обов’язок зловити вас, на підставі доносу вашої дружини, на гарячому. Ця дама, з якою ви тут маєте недозволені зносини, - пані Ґротова». Я ніколи в житті не бачив такого спокійного громадянина. «Дозвольте, - сказав, немовби це само собою розумілося, - я одягнуся. Тут винна лише моя дружина. Вона безпідставними ревнощами штовхає мене на недозволені стосунки, ображаючи мене як чоловіка безпідставними підозрами, наклепами і ницим недовір’ям. Звичайно, якщо немає жодного сумніву, що цю ганьбу неможливо затаїти… Де ж мої підштанки? - запитав він спокійно. - На ліжку. - Натягаючи кальсони, він пояснював далі: - Отже, якщо ганьби решетом не закрити, як то кажуть, то тоді розлучення. Але цим плями не змиєш. Взагалі розлучення справа дуже серйозна, - говорив він, одягаючись. - Найкраще, коли дружина озброїться терпінням і не дасть приводу для загального обурення. А врешті, робіть як хочете, я вас тут залишаю з вельможною панею сам на сам». Пані Ґротова за той час влізла на ліжко, а пан Земек потиснув мені руку і вийшов». Я вже добре не пам’ятаю, що нам далі розповідав пан Штендлер. Але він вів з тією панею, що лежала на ліжку, дуже інтеліґентну розмову, мовляв, подружнє життя не завжди веде просто до брами щастя і обопільний обов’язок подружжя - приборкати хтивість, очистити і одушевити свою плоть. «При цьому, - розповідав пан Штендлер, - я поволі почав роздягатися, а коли вже був роздягнений, то зовсім одурів і зробився як дикий олень під час тічки, до кімнати ввійшов мій добрий знайомий Стах, теж приватний детектив, з підприємства нашого конкурента, пана Шторна, куди в свою чергу звернувся пан Ґрот у справі своєї дружини, яка нібито теж із кимось плутається. Цей Стах тільки промовив: «Ага, пан Штендлер з панею Ґротовою. Вітаю!» Тихо зачинив за собою двері і вийшов. «Тепер уже все одно, - сказала пані Ґротова, - нема чого так квапитися з одяганням, та й біля мене місця досить». «Мені, вельможна пані, справді йдеться про місце», - відповів я, сам не розуміючи, що кажу. Пам’ятаю тільки, я щось розводився про те, що коли між чоловіком і жінкою завелися чвари, це позначається також і на вихованні дітей». Далі він розповів нам, як швидко одягся, як дременув і як вирішив зараз же розповісти про все своєму шефові, пану Ходоунському. Але спочатку зайшов підкріпитися, та коли повернувся до контори, по ньому вже відзвонили, бо поки він підкріплювався, туди з наказу шефа пана Штерна зайшов той Стах і дав пану Ходоунському по колінах звісткою, якого, мовляв, той має аґента в своїй приватній детективній конторі. А Ходоунський нічого кращого не придумав, як швиденько послати за дружиною пана Штендлера, хай вона розправиться з ним сама, як належить поквитатися з чоловіком, якого послали для виконання службових доручень, а співробітник з контори конкурента переловлює його «in flagranti». «З того часу, - завжди казав пан Штендлер, коли згадував цю історію, - моя голова стала ще більше шпичас- тою».

- Отже, граємо у п’ять-десять?

Поїзд зупинився на станції Мошон. Уже смеркалося, і з вагонів нікого не випустили.

Коли рушили, з одного вагону пролунав гучний спів, немовби співак прагнув заглушити своїм ревом гуркіт коліс. Якийсь солдат з Кашперських гір в побожному настрої не своїм голосом оспівував тиху ніч, яка спадала на угорські рівнини:

Gute Nacht, gute Nacht!
Allen Muden sei’s gebracht.
Neigt der Tag stille zur Ende,
ruhen alle fleib’gen Hande,
bis der Morgen ist erwacht.
Gute Nacht! Gute Nacht! 1

- Halt Маul, du Elender!2, - перервав хтось сентиментального співака, і той одразу ж замовк. Його відтягнули од вікна.