Читаем Пригоди бравого вояки Швейка полностью

Але працьовиті руки не відпочивали аж до ранку. Як і в інших вагонах при світлі свічок, так і тут при світлі невеличкої гасової лампи, підвішеної на стіні, грали в «чапари». Швейк, коли хтось провалювався при «рабуванні»3, заявляв, що це все ж таки найсправедливіша гра, бо кожен може виміняти собі стільки, скільки схоче.

____________________

1 Ніч, іде, день погас,

Втомлені, спочити час!

Хай спічнуть на всьому світі

Ваші руки працьовиті,

Поки день не збудить нас,

Ніч іде, спочити час! (нім.).

2 Заткни пельку, йолопе! (нім.).

3 Рабувати - значить брати козирну карту, покладену під колоду після роздачі карт всім картярам. Хто «рабував», був зобов’язаний зробити повну кількість взяток.


- При грі в «чапари», - пояснював Швейк, - примусово «рабують» лише туза або сімку, але зате гравець, в разі потреби, має право зразу здатися. Інші карти рабувати не обов’язково. Це вже можеш робити на свій страх і ризик.

- Граємо в «здоров’ячко», - запропонував Ванєк, і всі погодилися.

- Червова сімка, - оголосив Швейк, знімаючи карти. - Кожен по п’ятачку, і роздавати по чотири карти. Швидше. Бодай хоч трохи пограємо.

На всіх обличчях відбивалося таке вдоволення, немовби не було жодної війни і вони їхали не в поїзді, який віз їх на фронт на великі криваві битви і різанину, а сиділи в якійсь празькій кав’ярні біля картярських столиків.

Після однієї партії Швейк сказав:

- Я ризикнув грати, не маючи в руках нічого путнього, я не думав, що, міняючи всі чотири карти, дістану туза. Куди ви прете з королем? Я вашого короля - по вусах без апеляції.

В той час як тут короля били тузом, далеко на фронті королі побивали один одного своїми підданими.


* * *


В штабному вагоні, де сиділи офіцери маршового батальйону, з самого початку відправки панувала дивна тиша. Більшість офіцерів заглибилися в читання невеликої книжки в полотняній оправі з написом: «Die Sunden der Vater. Novelle von Ludwig Ganghofer»1. І всі одночасно читали сторінку 161. Командир батальйону капітан Заґнер стояв біля вікна і тримав цю саму книжку, також розгорнену на сторінці 161.

____________________

1 Гріхи батьків. Роман Людвіґа Ґанґгофера (нім.).


Він дивився на краєвид і розмірковував, як би це найзрозуміліше пояснити усім, що треба робити з тією книжкою. Все це було суворо секретно.

А офіцери тим часом роздумували над тим, що полковник Шредер таки зовсім з’їхав з глузду. Він вже давно був трохи «того», але ніхто не передбачав, що його так нагло візьме. Перед відходом поїзда Шредер наказав скликати офіцерів на останню нараду, де і повідомив їх, що кожен одержить по одній книжці «Die Sunden der Vater» Людвіґа Ґанґгофера* і що ці книжки він уже наказав відправити до батальйонної канцелярії.

- Панове, - промовив полковник надзвичайно таємничим тоном, - ніколи не забувайте сторінки 161. І от, заглибившись у зміст цієї сторінки, вони зовсім нічого не добрали. Нa цій сторінці якась Марта підійшла до письмового столу, взяла звідтіля якусь роль і вголос розмірковувала, що глядачі мусять співчувати героєві. Потім на цій же сторінці з’явився якийсь Альберт. Він безперервно жартував, намагався говорити дотепно, але без зв’язку з попередньою невідомою дією це звучало так по-дурному, що надпоручник Лукаш від люті аж перекусив мундштук.

- Збожеволів дідок, - думали всі. - Йому вже кінець. Тепер його переведуть у військове міністерство.

Ґрунтовно обміркувавши все, капітан Заґнер відійшов од вікна. Великого педагогічного таланту він не мав і тому витратив багато часу, поки склав план доповіді про значення сто шістдесят першої сторінки.

Починаючи промову, він звернувся до офіцерів зі слова ми: «Meine Herren»1, як це робив дідуган полковник, хоч раніше, до від’їзду, говорив їм «Kameraden»2. - Also, meine Herren, - і Заґнер почав доповідати, що вчора ввечері одержав від полковника інструкцію щодо сторінки 161 в книжці «Die Sunden der Vater» Людвіґа Ґанґгофера. - Also, meine Herren, - продовжував він урочисто, - перед нами зовсім секретна інформація щодо нової системи шифрування польових депеш.

____________________

1 Мої панове (нім.).

2 Товариші (нім.).


Кадет Біґлер витягнув блокнот і олівець і промовив надзвичайно запобігливим тоном:

- Я готовий, пане капітане!

Всі глянули на цього дурня, ретельність якого у волонтерській школі межувала з ідіотизмом. В армію він пішов добровільно і при першій нагоді, коли командир школи однорічників знайомився із сімейним станом своїх слухачів, доповів, що його предки писалися у минулому Бюґлер фон Льойтгольд і на їхньому гербі було зображення крила чорногуза з риб’ячим хвостом.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Ад
Ад

Анри Барбюс (1873–1935) — известный французский писатель, лауреат престижной французской литературной Гонкуровской премии.Роман «Ад», опубликованный в 1908 году, является его первым романом. Он до сих пор не был переведён на русский язык, хотя его перевели на многие языки.Выйдя в свет этот роман имел большой успех у читателей Франции, и до настоящего времени продолжает там регулярно переиздаваться.Роману более, чем сто лет, однако он включает в себя многие самые животрепещущие и злободневные человеческие проблемы, существующие и сейчас.В романе представлены все главные события и стороны человеческой жизни: рождение, смерть, любовь в её различных проявлениях, творчество, размышления научные и философские о сути жизни и мироздания, благородство и низость, слабости человеческие.Роман отличает предельный натурализм в описании многих эпизодов, прежде всего любовных.Главный герой считает, что вокруг человека — непостижимый безумный мир, полный противоречий на всех его уровнях: от самого простого житейского до возвышенного интеллектуального с размышлениями о вопросах мироздания.По его мнению, окружающий нас реальный мир есть мираж, галлюцинация. Человек в этом мире — Ничто. Это означает, что он должен быть сосредоточен только на самом себе, ибо всё существует только в нём самом.

Анри Барбюс

Классическая проза